ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат всеукраїнської літературної премії імені Володимира Сосюри (2006)

БАЛАДА ПРО БЕЗСМЕРТЯ СТРУН

У грудях кобзи блискавка живе,

В струні всечасній владно спражить доля.

Ось синім морем Байда в ніч пливе,

На ста шляхах – і мати, і тополя…

Не струни квилять – плачуть солов’ї,

Не гаківниці крешуть і не грози.

То будять волю речники її,

Ведуть полки крізь спеку і морози.

Гримлять кайдани – бранці з давнини

У світ грядущих істин зазирають.

А ось лице, біліше від стіни, – 

Кармалюка шпіцрутеном карають…

Та сонце в грудях кобзи не вмира,

В гарячих прапорах кипить Дніпров’я.

І мовить козакам Богдан: „Пора…“

І рани не знекровлюють здоров’я.

Бо знає люд: покіль живе струна,

Допоки пісня з ворога сміється,

Не заповзе зневіра крижана

В сумління тих, хто за свободу б’ється.

Дарма синіють з люті вороги,

Дарма велять мелодію розп’яти – 

У неї досить гордості й снаги

Зрости в орла з малого солов’яти…

У тебе, кобзо, вірний брат – Дніпро,

Не осквернить він імена героїв.

Пребудь в віках народу на добро,

Який тебе безсмертям струн озброїв!

                          ВЕРХОВІТЬ 

    МАТЕРИНСЬКОГО СЛОВА

Мамо, лелека Ваш сміх перейма,

В серці розватрилась радості зірка – 

Ось і скінчилась, нарешті, зима,

Знов защебече калинова гілка.

Зникли печалі трьохсот хуртовин,

Рясно вродили світанки бузкові.

В парі з осмутою перших сивин

Стяг свій веселка розкрилює в слові.

Мамо, на серці сконала зима.

Вже ластів’я виціловує обрій.

Досвіток щедро лани обійма,

День вибруньковує в лагоді добрій.

На небуденність наструнився світ,

Ніжності прагнуть конвалії, клени.

Кроною слово вростає в зеніт,

Взявши турботи доби на рамена.

Неперебутня, державна пора

Кличе мене під несхмарені шати.

Світ розпросторивсь для щастя й добра,

Мамо, навчить мене зорі читати.

Знаю: мистецтво дерзать – непросте,

Часом бува й гіркота полинова.

Та не зів’яне і не відцвіте

Серцем наснажена папороть слова.

Мамо, без віри любові нема,

В праці з натхненням побралося слово.

Далеч доріг накликає сурма,

Провесінь пісню веде чорноброву.

Крила любові не вжалить біда,

Мамо, зайдіть в рясноцвіт мого саду – 

В нім України жага молода

Наперекір сніговію і граду.

Дяку синівську в баладі прийміть,

Вірте: не вкралася в душу полова…

Не посивíє повік верховіть

Вашого серця і Вашого слова!.. 

                           БЕЗ                                                                                                 

   МАТЕРІ НЕМА ВІТЧИЗНИ…

                              Галині Калиниченко

…О слово, сонячністю бризни,

Йдучи по молодій стерні…

…Без матері нема Вітчизни – 

Знак, творчо явлений мені…

Мені і – квит?.. О ні, не лише – 

Усім, хто відданий красі…

…Серпневий сад зорю колише – 

Мов стигле яблуко в росі…

         БУТИ СОБОЮ!..

                                        О.Шугаю

…Прагнучи бути собою,

Ми не здамося без бою…

Ми взагалі не здамося:

Нелюдів – не боїмося!..

І не тому, що стожильні – 

Кличуть шляхи семимильні…

І не тому, що йти далі

Заповідають медалі…

…Прагнучи бути собою,

Ми – нероз’ємні з Судьбою!..

                     * * *

…Мати-Вкраїна у світі Єдина,

Та розпорошена надто Родина:

Північ і Південь, Захід і Схід

Кличуть дітей в Об’єднавчий Похід…

       СПЕЦБОЛТ ЗІ ШРАМОМ

                                З

                           циклу

           ,,Служба з понеділка“

                                               М.Маломужу

…У Службі зовнішньої розвідки

Його спитали: ,,Куди і звідки?“

Він відповів їм: ,,Хіба я знаю?..

Себе – забуду… Вас – упізнаю…“

Спецболт зі шрамом не надто вірив:

Анкетні дані за три дні звірив…

………………………………………. 

…Загнув і вигнув уже по дружбі:

,,Із понеділка, вважай, на службі“…

                    * * *

…Україна, продаючи зброю,

Твердить, буцімто є поза грою…

Але факти – річ бридка й уперта:

Мафія – до бампера приперта…

І, якщо натиснуть на педалі,

Не врятують декого й медалі…

                      * * *

...Президент у нас Майдан,

Вулиця – Прем’єр-міністр...

...Старт безпомічності дан:

Факели – біля каністр...

                       БАЛАДА

        ПОСТРАДЯНСЬКИХ 

                 РАРИТЕТІВ

…Книги, видані „на пожертви“ –

Пострадянського часу жертви…

Брати в руки їх – звична справа:

Дешевенька, тонка оправа…

На обгортковому папері – 

В душу навстіж відкриті двері…

Хто гортав „за вечірнім чаєм“,

Величав творче пекло раєм…

А коли на мить закімарив,

Кип’ятком сторінки ошпарив – 

Ті, що в мізерному накладі

Тихо служать натхнення владі…

                   * * *

                                     В.Спектору

…Словники Грінчéнка, Даля

Відкривають творчу далеч,

Кличуть за поріг світань – 

У світлицю щебетань…

У тій сонячній світлиці – 

Лише серденьком не ниці,

Лише сповнені краси:

Із води їм та з роси!..

08.06.2007р.,

м.Київ,

готель ,,Кооператор“.

     КЛАСИКАМ – НАВЗДОГІН 

…Які ви в Господа лауреати,

Коли одбігли батькової хати…

А слово рідне вам тоді болить,

Як в мить застілля просите налить…

                       СПРОБА                                                    

       ПАРНИКОВОГО ЕФЕКТУ

                                        Ларисі Лужиній

…На кондитерку вертать не хочу.

Рішенням таким сюжет зурочу?..

Може і не весь, а лиш частково,

Засвітившись в слові парниково…

   СПОВІДЬ У ЗАДЗЕРКАЛЛІ

                                    Ю.Андруховичу

…Коби-сь я був багатим чехом,

Користувався би ковчегом:

Переправляв, немов курчат,

У Задзеркалля пань-дівчат…

І, коби всі були з них чешки,

Чіпляв до вушок їх сережки…

І, на догодини судьбі,

Дастьбі, одну лишав собі…

Та менше з цим: я не чехович – 

Мандруючий Ю.Андрухович…

Хоч живокіст і серцевидний,

По суті, хлоп я незавидний…

А що закоханий в натуру,

То це, даруйте, здуру, здуру…

                          ВЕСНА

                                   З

                 СОКИРОЮ В РУКАХ

                           Памфлет

                                                В.Яворівському

…Ми, українці, мали вже весну, 

Мов Леся Українка, голосну…

Дзвеніла в серці, в хижах і в дворах,

А надто – в кучерявих яворах…

Аж тут письмак, який упав з гарби,

Взяв і прирік її „на поруби“…

На кресах звався зайда пан Тхорівський,

Зрубавши явори, став … Яворівський,

Поцупивши енергію дерев,

Брикнувши словом, на зразок, пся крев…

                    * * *

                               Г.Ч.

…Вербує сучку КДБ,

Немовби та – якесь цабе

З душею не з лопуцька:

Майора вабить пуцька…

         ЗОЛОТОМЕДОВІСТЬ

                                                             Галі

…Іще не час про все розповісти,

Та яблуні роковано цвісти…

Вродливиця цвіте і плодоносить,

І попід вікна в почастунок носить

Мені ядерця золотомедові,

Аж щелепи заздростять посадові…

                   ІНТИМНА ЛІРИКА

                                                                     Галі

…Інтимна лірика, інтимна лірика:

Душа розіп’ята у пана лірника…

Чуття відпущені „у світ“ з налигача –

Не кіптявіючи, чаруй-гори, свіча...

...Інтимна лірика, інтимна лірика:

Жар-птиця ніжності скраєчку ліжника... 

З руки – годована, з роси – напоєна,

У час жертовності – жага потроєна...

...Інтимна лірика, інтимна лірика:

Всерозуміюча, всечасна лікарка...

Із простирадел  (жах!) кепкує: простині,

Кохання, треба ж так, смакує „в розтині“...

...Інтимна лірика, інтимна лірика:

Свічадо Віри С., а надто Віри К. ...

Свята, мов біблія з двома закладками,

Ріка чуттів і снів, чий плин – над кладками...

...Інтимна лірика, інтимна лірика:

Цесарка царственна в обіймах півника...

Всевиміряюча, всевідторгаюча,

Безодня щирості, нас поглинаюча...

...Інтимна лірика, інтимна лірика...

          СПАС НА ОРІЛІ

…Спека неволить палко:

Душі стає тіла жалко…

Коні, сьорбáючи сутінь,

Не чують пужална сутність…

…Яблука в тінях зрілі,

Серпень: Спас на Орілі…

22.08.2007р.

                                  ЗЕМЛЯ

                    НАС НАРОДИЛА

                        ДЛЯ ДОБРА

…Земля біжить в невпинність: їй – пора,

Аби не впала тінь журби на лиця…

З благословенних берегів Дніпра

На плеса щирості сідає птиця…

А ґранослов – у праці, у трудах,

Натхнення – його зболена турбота…

За обрій крила розпросторив птах,

Йому болить – лиш нефальшива нота…

Вона – непогамовні ручаї,

Така лунка – не вийти з її брану…                          

Їй заздрять паперові солов’ї

І ті, що колупають давню рану…

Комусь вона – не надто показна

І, може бути, де в чому – буденна…

Але, як Перебенді жар-струна,

Ця пісня, вірте слову, дерзновенна…

Її не розуміть – красу згубить,

Її не вчути – лиш, хіба, глухому…

Не всім, брати, дано не відлюбить

Небесність колоскового огрому…

Не часто при святковому столі

Так урочисто княжить паляниця…

І сходить сонце в слова на чолі,  

І вдячністю тужавіє десниця…

Чи віє прохолодою з Дніпра,

Чи колосом видзвонює пшениця,

Земля нас народила для добра,

Аби не впала тінь журби на лиця…