ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

                        * * *

                                                                          Галі

…Жалію, що не злодій я в законі,

Що профіль мій на зеківській іконі

У золотім окладі не горить,

Що бритвою я воріженьків брить

Під саму душу, під саме горло

Не вивчився і весело, і гордо…

Жалію, що без остраху й докору

Не вихрестив я стежку в непокору,

А по паркету босоніж ходив,

Мов тричі репресований комдив…

Жалію, що з судьбою не чифірив,

Що в цноту її, як в русалку, вірив,

І надто пізно, люба, зрозумів,

Що колективний розум партумів

Завів під монастир мою Вітчизну,

Сповиту в голодуху й мертвичизну

Під проводом ЦК і ГПУ,

Що із вовками не топтав траву,

Не грохнув Мурку з чорного нагана – 

Не вийшло з мене зека-вуркагана,

Жалію, що фінак мій не ходив

Де ворон ворону чоло студив…

Де – схрон УПА і конвоїри, й коні,

І сива свічка – в серці й при іконі…

Я був поет, а світ був злий кабан,

І не мені належав автобан,

По котрому неслись автомобілі – 

Приватна власність арґентинця Біллі…

Жалію, що не злодій я в законі,

Що вірш молився мій не тій іконі…

І хоч у слові я підкови м’яв,

Що нині за моїм стоїть ім’ям – 

Крім гіркоти, 

                      крім німоти,

                                          крім пустоти?

Одна лиш ти… 

                      Одна лиш ти… 

                                            Одна лиш ти…

12.02.2012р.,

на Трьох святителів.

           ВОГОНЬ І КРИГА

...Вечірня пора молитви

При восковій свічі…

І совість – на лезі бритви,

І, в розгіллі, сичі…

І стіл, і розкрита книга,

І білий, мов сніг, папір…

І вірш цей – вогонь і крига,

І – з вовківнею спір…

Вечірня година болю,

Вечірня, а не нічна…

І коні, що мчать по полю,

І у візку – княжна…

Чоло, повите снігами,

Закрите шарфом, але…

Валіза – попід ногами

І сяйво в душі незле…

Незле, нелихе, невбите,

Хоч цілили в саму суть…

І серце, в жалі сповите,

І янголи, що пасуть

Всезрячість, що в зорях світиться,

При ній – правдосуть земна

В ста таємницях святиться: 

Сумирна, та – не сумна…

15.03.2013р.

                        * * *

...Не квапся, не спіши, не поривайсь:

Осіння музика не відзвучала...

На оптимізмі й совісті тримайсь,

У них, повір мені, геть всі начала...

Не квапся, не спіши, не поривайсь:

В містеріях не вичахли дзеркала...

В сапʼянці небайдужості взувайсь,

Ти, люба, в суть містерій не вникала?

Не квапся, не спіши, не голоси:

Тебе і так почують всі балади...

На час благословення не проси

На паперті в безмовʼя христа ради...

Хвилинне не підтвердять небеса,

Хвилинне не освятять чорні ріллі...

... Духовність – щонайвищості краса,

Як доня біля таїнств породіллі...

17.10.2015р.

                        * * *

...Виходь за межі розпачу, красо,

Виходь з ярів, інакше – начувайся...

Будь справжньою, мов юна Каліпсо,

В незвідане у слові поривайся...

Там твої очі і – твоя душа,

Твої там, невідлюблені, цілунки...

А хтивості дай з ночі одкоша:

З яких нудот обожнювати шлунки?..

Виходь за межі розпачу... Не будь

Чужою данню, здобиччю – тим паче...

Умитися росою не забудь,

А біль – стерпи: хай в казці переплаче...

Молись не хмарі, навіть – не зорі,

Не явору в тумані... Лиш – калині,

Яку понівечили упирі

Чи то в міжгірї, а чи при долині...

13.09.2015р.

                       * * *

…Куди пливеш ти в лодії жаги?

Куди пливеш ти в сутінках, кохана?

В твій бік злом поціляють вороги,

Об’їдками з чужого достархана…

Куди пливеш ти річкою хули?

Куди пливеш ти крізь сіді тумани?

За частокóли, за старі вали,

За котрими розіп’яті обмани?

Куди пливеш ти в лодії прощань?

Куди пливеш ти в лодії покути?

Вітри тебе ведуть в сад пригощань,

Твоє безсоння хочуть в щебет взути?

Але тобі це все – не до потреб,

Але тобі це все не знадобиться:

Ти серцем не належиш до загреб,

В твоїй душі мелодія різьбиться…

Хто її вчує, хто – обереже?

Хто в білі шати зваб її одягне?..

…Допоки ти веслуєш в негліже,

Є й ті, хто велич скрух твоїх осягне…

21.11.2015р.

                        * * *

…Надходить час сказать тобі: пора,

Надходить час спізнатися з росою…

А ти не йдеш все з виярків, з Дніпра,

Чимсь опечалена: либонь, косою?

Блакитна стрічка з чорної коси

Не виплетена… Так їй місяць радив…

Але ж любов… Невже зійшла на пси?

Це вже не чийсь, а мій, скоріше, подив…

Надходить мить спитать тебе: „Куди,

В яку печаль ступають босі нозі?

Чи не туди, де в дзвони б’ють сади,

Де клякнуть мальви в зваби на морозі?“

Тобі до запитáнь моїх лелек

Нема ні спеки, ані прохолоди…

Душа розбила сто печалей глек,

І, хто сказав, що не без насолоди?..

…Надходить час жертовної краси,

Любистку, м’яти, а іще – скорботи…

…З лиману чуть гортанні голоси:

Душа земні вишіптує марноти…

17.09.2015р.

                        * * *

…Цілуй мій щем у вічності, кохана,

Якщо до нього дійдеш босонíж…

Він – тричі стріляна навиліт рана:

Десь, на той час, кудись подівся ніж…

…Цілуй мій згук у вічності, хороша,

Якщо не затуманиться в очах…

...Мете четверту ніч в словах пороша,

Вогонь в баладі степу не прочах…

…Цілуй мій відчай і мої сум’яття,

Якщо не їх, то – скрипку й скрипаля…

На цій поляні, де цвіло багаття,

Вовк і лисиця вклякли в дивогля…

Хто їм його підкинув перед очі?

Хто їм вказав навиворіт на суть?..

…Цієї ночі (не цієї ночі?) 

Хорти в зубах метеликів несуть…

…Цілуй мій вірш… Хоча би – поривайся:

У чагарях, при полиску зорі…

Але, як маєш фарт, не зазнавайся:

Тобі це зарахують в дивній грі…

…Цілуй мене… А згуки, то – на потім,

Вони не втішать смертної, тебе…

…Тобою зацікавився сам Понтій?

В душі це увиразнення слабе…

14.07.2015р.

                    * * *

…Кохана, прошу, не плачте,

Кохана, прошу, всміхніться…

Смутки – переіначте,

На вірш цей ледь озирніться…

Впізнали його в анфас?

У профіль його впізнали?

Він – з тих, що нудивсь при нас,

А ви, кохана, й не знали…

Кохана, не супте брів

І не смутіть обличчя…

Ви родом з яких жалів,

З тих, де хміль протиріччя?

Не з тих? Це теж не біда,

Не з тих? Невелике лихо…

Під кладочкою вода

Хвилюється тихо-тихо…

Кохана, минущий біль,

І лихо – теж проминуще…

За річкою, в царстві піль,

З нами – наше грядуще…

Минуле – чуттів зреклось,

І хай йому хоч абищо…

Лось бродить серед колось,

Росу спиваючи віщо…

Кохана, не треба сліз

І тихих жалів не треба…

В гостях у нас верболіз

І райдуга з крайки неба…

Все інше – зійшло на пси,

Все інше – давно забуте…

…Окрім банта й коси,

І щастя, що в сміх ваш взуте…

13.03.2013р.

                            БАЛАДА 

           ПРО УКРАЇНУ В СНІГАХ

…Україна – в снігах… Україна – в ганьбі,

То скажи мені, Нене, це любо тобі?

Україна – в пітьмі… В крижаних солов’ях,

А де ж пташечка щирості в щирих гаях?

Україна – в злобі, в невиразності дій,

А коли ж засіяє зоря обнадій?

Україна – в ганебі, в помиях, в сльозах,

А де ж щирість і воля на ста терезах?

Україна – в каліцтві, в кощунстві, в злобі,

Та хіба це той вибір у нашій судьбі?

Україна – в крамолі, в лукавій імлі,

Злі чужинці ґаздують на нашій землі…

А де ж син – патріот, а де ж доня – краса?

На брутальних снігах – яничарська коса…

Україна – в ярмі… Її воля – кона,

Переповнена чаша всіх нас не мина…

25.03.2013р.

                   БАЛАДА

 В ПОШУКАХ ЗВИТЯЖЦІВ 

                     ДУХУ

…Де вони, звитяжці духу?

По кутках гризуть макуху?

Де вони, доби достойники?

В сітях ниці непристойними?

Де вони, атланти роду?

Відірвались від народу

І пішли на манівці

З ополоником в руці?

Де вони, вожді народні?

Засідають біля бодні:

Пиво п’ють, меди кружляють,

Дертю душі звеселяють?

Де вони, сини Палажчині?

Мертвим духом занапащені?

Певно, так, а якщо ні?

Годі нидіти в багні!

Час до праці! Час до бою!

Поквитаймося з собою – 

Сірим, ницим, звироднілим,

Від неробства запітнілим…

…Де вони, звитяжці духу?

В лютій черзі по макуху…

05.03.2013р.

                ГОП ЗІ СМИКОМ

          Балада для псів з хуртечі

…Мене підстерігає невідомість

З сокирою у кам’яній руці…

Я ж не боюся: зміщена свідомість

В час вироджень пішла на манівці…

Чого боятись і кого боятись?

Я – весь відкритий, ніби мак в росі…

І в снах не звик олжею забавлятись,

Бо, попри все, належу лиш красі…

Все інше – так…Все інше – пси з хуртечі,

Що відморозили свої хвости…

Для зла мій біль – кожух на вутлі плечі,

Яким обмову з бруку вчись мести…

Мене підстерігає гоп зі смиком,

Це смерть маскується в такі слова…

Та я їх вимовляти вчусь зі смаком,

Дарма, що пíтьма в очі заплива…

16.03.2013р.

                 БАЛАДА

                     ПРО 

 ТАНЦІ НА ЛЕЗІ БРИТВИ

…Танці на лезі бритви

Такі ж, як і на паркеті…

Правда, там менше ритвин,

Як на земній планеті…

Бритва – гладенька й гостра,

Бритва – хижа й лискуча…

В очах перед нею острах,

Кров на ній невсипуча…

Танці на лезі бритви

Небагатьох цікавлять:

Бритві – не до молитви:

Вени їй хіть ласкавлять…

Танці на її лезі

Совістю заборонені…

…При попсі і при полонезі

Від життя відсторонені…

05.03.2013р.

                      * * *

…Квіти червоні горять на снігу,

Хто їх розсипав тут?

Хто закривавив совість нагу?

В змроках вона – редут…

Квіти – горять, а сніги – метуть,

Прийшлі з небесних стеж…

Хто дарував їм зміст і мету,

В котрої – жодних меж?

Скільки запитань, а де одвіт,

Впав у безодню драм?

Сніг, доторкнувшись до змерзлих віт,

Входить в баладний храм…

Тут його, схоже, чекали знов,

Тут він святий і свій…

Слово, торкнувшись земних основ,

Творить з тайн тепловій…

Квіти червоні палять югу,

Ніби кров із грудей…

Хто поневажав їх біль і снагу,

Котрий з людей?..

19.02.2013р.

                         БАЛАДА

             БОЛІСНИХ ПОТРЕБ

…Де взяти снігу – натопить води?

Де взяти сили – спекатись біди?

Де взяти серця – милостивим буть,

Де взять душі – надибать Божу Суть?

Нема й не буде – брешуть байстрюки,

Їм вторять вітряки із-за ріки,

Підбріхують їм сосни й очерет

Й, почивша в злиднях, Хвеська Нещерет…

Де взяти хмизу – пічку розтопить?

Де взять копієчку – хлібця купить?

Де взяти сиру – мишок задобрить?

Де взять достатку – достархан накрить?

Нема й не буде – брешуть упирі,

Що на льодах зневір ковзанярі…

Нема й не буде – кажуть кажани,

Що лижуть кров з розстрільної стіни…

Їм вторять в хащі конвоїр і зек,

Цариця Савська і Кощей, і Зевс,

І Кіт Навчéний, і карга Яга,

В якої забинтована нога…

Усіх їх слухать – мертву кров пролить,

Усіх їх слухать – чорний меч сталить,

Усіх їх слухать – одректись святинь

В ім’я, з баштану викрадених, динь…

Де взять точило – наточить ножі?

Де взять чобíток – вийти із олжі?

Де взять таланту, щоб Поетом буть

І не зважать на мстиву шалапуть?..

31.01.2013р.

      БАЛАДА НЕСПИТИХ НАДІЙ

…Кохана, спроквола, та в’януть літа:

За вікнами – мальва й зозуля свята…

При серці ще всіх почуттів кольори,

І жоден із них не виходить із гри…

Кохана, погляньте: в судьби на крилі

Містерії щастя великі й малі…

У їхніх підтекстах немало сум’ять:

Над Ворсклою – ранні тумани димлять…

Кохана, почуйте: сурмлять явори,

Підвладні їм розпачі, грози, вітри…

Усе вони знають про степ і про нас,

Теорія зваб їх не відає назв…

Кохана, не плачте: сльоза на вуста

Скотившись, засвідчує: вічність – свята…

Не лише свята, а й священна: вона – 

Неспита надія до самого дна…

20.03.2013р.