Виктория
АБРАМОВА
 
АВГУСТ
 
Опустевшее небо вечернее,
Как же тихо без шумных стрижей.
Их отлёт, будто символ, преддверие,
Тайный знак ускользающих дней.
И грядущей за августом осени,
Удлинившихся тихих ночей,
И с прохладой, повеявшей с озера,
Перемены заметны острей.
Догорает свечой лето красное,
Привнося в свою светлость печаль,
И на синее небо атласное
Облаков набегает вуаль...
Насладиться успеть щедрым августом,
Хоть и знойны порою деньки...
А жара, так недавно пугавшая,
Стала милой, всему вопреки...


Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 
АВГУСТ. ИЗРАИЛЬ
 
Прозвенит утомлённой струной уходящее лето,
И прохлада осадой возьмёт королевство жары.
Вот уж тысячи лет повторяется таинство это,
Безрассудное буйство светила уснёт до поры.

Будет шорох дождя по стеклу, и обильные ливни
Повторят очищающим действом Всемирный потоп.
И опять не дотянет до снега пейзаж этот зимний,
Не сулящий морозы, но лёгкий стыдливый озноб.


Олександр
ВРУБЛІВСЬКИЙ

* * *

Добігає до ніг океан.
Темна хвиля іде у долоні...
Дочитала вчорашній роман
Про щасливих і ні на пероні.

Загадкові сузір'я вгорі...
У тобі народилося світло,
Де танцює багаття доріг
Від найменшого подиху вітру.

Розливається радість, тепло.
Зачаровує ніч і шепоче...
Розбиваються бризки на скло
І горять, як твої, люба, очі.


Сергей
ВЫСЕКАНЦЕВ

* * *

Вот и лето кончается. Август прозрачный звенит.
Скоро осень, а там из-за гор бабье лето на время вернётся.
Как нефритовый гонг, поднимается солнце в зенит,
а вода в горной речке на злых перекатах смеётся.

Так люблю предисловие осени. Этой прелюдии сон,
когда август мазками касается листьев.
Входишь в лес. Вернисаж здесь открыт. Предосенний сезон.
И тогда самому так захочется взяться за кисти.


Богдана
ГУСАК

* * *

Земля парує під рядном картатим
(від спеки не сховатися ніде).
Хутчій би сонце уляглося спати –
дивись, жарінь до півночі спаде.

Немов навмисне, соняхи у полі
моргають, не вгамуються ніяк!
Між головатих (їм би тільки волі!)
світило, як розплавлений мідяк.

Геть розімліле в сутінь вечорову
таки за обрій нищечком сплива.
Ховає ніч палітру кольорову,
допоки з лісу квапиться сова.


Людмила
ДОБРОВОЛЬСЬКА
 
* * *

Лагідно тихий присмерк
Падає на сади.
Груди щось щемно стисло:
Мріє моя, прийди…

Вересень зазирає
Пташкою у вікно:
Де ти тепер? Не знаю…
Жду проте все одно.

Світла лірична пісня
В пам‘яті знов звучить…
Де ти, любове пізня?
Серце тобою снить.

Небо вгорі безкрає,
Місяць піднявсь увись,
Тиша кругом спадає –
Гарно як: подивись!

Липа шепоче казку,
Сплять на даху голуби,
А наді мною в‘язку
Зоряну Віз згубив.

Нічка поля накрила,
Денне змовка життя.
Душу мою звихрили
Збурені почуття…


Сергей
ДУНЕВ
 
Не надо лето торопить...
 
1.

Не надо лето торопить,
Пусть радует теплом и светом.
Потом не раз взгрустнём об этом,
Не надо лето торопить.
Дабы за это не винить
Себя в холодной дали где-то,
Не надо лето торопить,
Пусть радует теплом и светом.

2.

Осень – да, близка, но всё же,
Август – это летний месяц.
Так порадуемся вместе,
Воспевая милость Божью.
Август – это лето всё же.


Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

Ви не шуміть, мої вітри,
Бо ще не осінь, ще не осінь.
Земля і небо угорі
Ще літа просять, сонця просять.

Не плачте, ви, мої дощі,
Хоч скоро осінь, скоро осінь...
Прийде в багряному плащі,
З рудим промінням у волоссі.

Не йди ще, літечко, не йди!
Залишся ще, хоч осінь скоро.
Та видно скрізь її сліди
І чути спів її навколо...


Михайло
ЛЄЦКІН
 
ЖУРАВЛИНИЙ КЛИН
 (сонет)

Він – попереду клину. Та він, керівник, – не один.
Клин за ним вирушає в дорогу поривом єдиним.
Клин життя в небесах пролітає … Не той бо це клин,
У безсиллі який вибивається знов-таки клином.

В цьому клині смертельним явився би будь-який спин,
Рух польоту повинен буть тільки і тільки неспинним,
І вожак знає це чимось генним, потужним, глибинним,
Це відомо і клинові, хай молодий і без досвіду він.

Має загадки вічне Буття. Ними живиться світ
І жбурля пташенят учорашніх в далекий політ.
Закодовано десь, що все має скінчитись нормально.
Тож хай дзьобають травку в час літа дорослі й малі.
А коли відірватися клином настане пора від землі,
Те не їхня турбота, а Всесвіту… Зодіакальна…


Илья
ЛИФШИЦ
 
* * *

В час рождения дня, поутру,
Огляди мир чудесный вокруг.
Отпугнёт надоевшую хмарь
Чувств возвышенных чистый янтарь.
В небе клин пролетающих птиц.
На аллеях костры медуниц.
Этих таинств закон улови,
Причащаясь вселенской любви.


Игорь
МАРКЕС
 
* * *

Между осенью и летом
Вечеров медовых россыпь,
Серебром на травах росы,
Двух дорог забытых росстань
Между осенью и летом.

Между осенью и летом
Звездопады, листопады,
Терпкий привкус винограда,
И смятение во взглядах
Между осенью и летом.

Между осенью и летом
Снов рассыпчатых круженье,
Слов случайных утешенье,
Состраданье и прощенье
Между осенью и летом.


Ольга
МУСИЕНКО
 
* * *

Полдень. Тишь. Оцепененье.
Непривычный зной тягуч.
Кажется, ещё мгновенье –
Поплывёт всё, как сургуч.
Крепко держит нас в объятьях
Аномальная жара,
И такое вот проклятье
Начинается с утра.
Все дома, как будто печки,
Раскалённые стоят.
В неглубокой сонной речке
Стайка плещется ребят.
Листья жмёт к ветвям берёзка,
Нет уж мочи ей терпеть.
Испарились напрочь слёзки –
Как бы вовсе не сотлеть!..
В неподвижном летнем зное
Воздух, кажется, кипит.
Солнце, будто бы шальное,
Держит плавящийся щит.


Людмила
НЕКРАСОВСКАЯ
 
* * *

Итак, последний месяц лета –
Предвосхищение печали.
А с нею дни, где меньше света,
Тоска, и птицы замолчали.
И небо горькими слезами
Кропит кусты, что облысели.
И предстоит держать экзамен
На восприятие метели,
Её приевшегося воя
И солнца – чёрствым караваем.
Но что нам трудности зимою,
Когда войну переживаем?


Евгений
ПУГАЧЁВ
 
* * *

Комаров
изящный танец
у кухонного
окна.

В не застёгнутой
сутане
бродит вечер
дотемна.

Нежно пахнет
маттиола –
близко-близко,
не видна.

Звёзды
крупного помола.
Тишина…


Євгенія

ПУШНОВА
 
ЛІТНЯ ПІСЕНЬКА
 
Ой літо-літечко!
Зелене житечко!
Зелене житечко!
Цупка Трава!
І Чорнобривонька,
Що як кропивонька,
У серце вжалила
Та і втікла.

Ой літо-літечко!
Як пахне квіточка!
А сивий коник мій
Біля воріт.
А ми до річечки
Поідем, рибочко!
Кохатись будемо,
Знайшовши брід.

Коси шовковіі,
Вуста медовіі.
Вуста медовіі,
Спів солов’я.
І ти – Коханая,
І ти – жаданая,
Що Богом даная,
І лиш моя.

Ой, літо-літечко!
Іде дівчиночка.
Веде стежиночка
Іі в садок.
Де на світаночку
Палке коханнячко,
Палке коханнячко
Зірок танок.
 

Катерина
РИЗУК
 
ТРОЯНДА
 
Вже квіти в саду відцвіли, відбуяли,
Красою наповнивши душі до дна, –
Дощів і холодних вітрів побоялись...
А горда красуня зосталась одна...


Павло
СИМОНЕНКО
 
СЕРПЕНЬ
 
Згаса непомітно натруджене літо,
Хоч сонце щодня ще уперто пече
І час, мов загусла меляса, тече,
А небо прозорою синню залите.

Довкола все млістю легкою повите,
Лиш дятел невтомно дрібушку товче,
Та ластівка тихо щось діткам рече,
Усівшись на гілці між них діловито.

А серпень хазяйськи токи підмітає
Комори заповнює свіжим зерном,
Новий урожай щиросердно вітає
Дзвінкими піснями й іскристим вином.

Настала пора довгожданих обжинок,
Тож літу вже можна іти на спочинок...


Нелла
СУЛІМЕНКО-ВОЛКОНСЬКА
 
ЗЛИВА
 
І враз, без грому, налетіла злива...
Після дощу бузок синіший неба!
Сіріє хата, білу глину змило,
А ми – в калюжах! Що нам, дітям, треба!

Бабуся вчора ще город полола,
Купались кури в попелі – на дощ.
З сестрою поросяті в хлів полову
Носили, та варили борщ.

Із-під долонь дивилися у небо:
Так сушить! Пропаде городина!
Хіба не бачить Бог: дощу нам треба!
Ну, а дощу давненько вже нема…

І враз, без грому налетіла злива,
Та потім перейшла в дрібненький дощик.
Водою дощовою повний горщик
Хизується боками із поливи.

В степу дівчата про високу гору
Співають пісню, та – по світу лине!
Бабуся в розпачі стоїть посеред двору:
– От циган!.. – говорив:«Хороша глина!»…

У боки – руки. Стала, мов затята.
Сміється сонце. Наче винувата,
Під стріхою насупилася хата,
А ми – в калюжах. Як оті бісята!


Виктория
ТИЩЕНКО
 
* * *

Это нежное, вполголоса,
растворившись в ветерке,
радиола гладиолуса
на открытом сквозняке.

Лето солнцем чертит полосы
на тельняшке, на руке,
радиола гладиолуса
манит в давнем уголке.


Любовь
ШЕМЧУК
 
Я НЫНЧЕ С АВГУСТОМ ЖИВУ
 
Не приставай ко мне, Ноябрь,
Я с Августом сейчас живу…
Есть впереди Сентябрь, Октябрь –
Лишь после них – к тебе приду.

Приду со знаний рюкзаком
И багажом прожи́тых лет.
А чтоб согреть тебя теплом –
Из Лета принесу привет.

Букет эмоций подарю,
Согрею сердцем и душой…
До боли Осень я люблю,
В ней нахожу души покой.

…Не приставай ко мне, Ноябрь,
Я нынче с Августом живу…

___________________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/