САТИРИК НА БРУСТВЕРІ ЧАСУ

Книга Юрія Кириченка, яку він так оригінально і несподівано назвав „Чорний шоколад – для білих мишей“ – своєрідний сатиричний світильник, що вияскравив нові грані таланту відомого українського поета, знаного раніше, як автора сяйночолих балад, історичних поем, книги рубаїв, тонкої, діткливої лірики. В силовому полі видання художньою уявою письменника витворений небачений досі полігон сатири – „Лан Творчості“ з, умовно кажучи, своїми орачами, сівачами, женцями, косарями, які, кожен в міру власних здібностей, дбають про духовний хліб нації. Отож, щирожупанний, усміхнений читачу, нумо під творчу стріху, до сатиричного міху, всім – на утіху!

Галина Шевченко, редактор-упорядник книги Юрія Кириченка
„Чорний шоколад – для білих мишей“.




ЮРІЙ КИРИЧЕНКО
З книги „Чорний шоколад – для білих мишей“



* * *

П. Глазовому

…М’який сарказм, уїдлива сатира –
Набої для душі, а не для тиру…
Думки ущільнені, сказати б, синкретичні.
Його книжки в ціні – як прилади оптичні…


* * *

Хоч плач, хоч скач,
Хоч вовком вий,
Якщо тебе на гак
Взяв Глазовий!

* * *

Микола Луків родом – не з Прилуків,
Він – з Куманців, де ще жива кума…
…У Києві від зацних закаблуків
Не раз дівчата сходили з ума…
Бувало, зиркнуть з-під брови несміло:
Талант, не що, Хрещатиком іде…
…А якщо рима де й кульга невміло,
То зичний голос, гей, не підведе…


* * *

В. Чемерису

…Лукич, лукава голова,
У Києві талант збува:
Поклав три центи – взяв проценти…
…Соборне мислення – трива!


* * *

З усіх поетів славлю лиш – Коржа,
І це, клянусь Всевишнім, – не олжа…
…А щоби Віктор почувавсь залізно,
Напохваті сатирик, звісно…
…Гуляй собі околами, іржа,
І зась тобі у тронний зал Коржа!


* * *

В. Корж – земний, як всі, а не іконний,
Проте, намісник Слова він – законний…
…І щоб надалі був поет в законі,
Помолимось з Печерських стін іконі.
Але й свою згадаймо , з Січеслава…
…Драчу – належне, а Корженку – слава!



* * *

В. Коржу

…Ще не догріб до мемуарних днів,
Ще холод бронзи не заповз під кожу.
Ще вірші множу, наче тарганів,
Та вже кохаю кралечку не кожну…
Воно і зрозуміло, що – літа,
Воно і зрозуміло, що – поважні.
Не дозволя доценту калита,
Точніш – її відсутність, грати в … шашні…


* * *

Д. Павличку

Поет. Політик. Дипломат.
Це тільки шах чи уже – мат?



ВЕЧЕРЯ НА ПАРНАСІ

Іронічна
балада про дублера

Під скіпетром Драча й Павличка
У стольнім Києві літературна змичка
Рішила виключить Коржа із літ процесу:
Суд вівся тайкома, тож преса не помітила ексцесу…
Задумали – зробили:
Мовчанкою колегу прибомбили…
Але залишилась в серцях читацьких шпарка,
Куди не проника гірчиці зла припарка…
І як тут буть, ким метра замінити?
Голів путящих не могло не осінити:
Аби В. Корж черствів під вічним пресом,
Найкраще перекрить його … Дантесом:
Він – патріот, убив кацапа-негритоса,
Не заплямив себе в ділах Фороса…
Отож, нехай живе Дантес,
Качай літературний прес!
Але знайшлися мудрі демократи:
В алмазика – фальшиві геть карати…
По-перше, лох – француз, по-друге, мо’, й не схоче,
А як за чаркою соборність залоскоче?..
І вибір впав, аж дух звело, на „енка“:
Всі одностайно вибрали … Сіренка!
А чом і не дублер?
Достойний кавалер!
Сидів при комуняках у тюрязі,
Тож буде, гей, на разі…
А що не першорядна голова,
Так це – не переконливі слова…
Тут головне: бажа Коржа вкусити,
Щоб лаври Віктора по Києву носити…
Так пересів Сіренко із галерки – під ікони…
…І знов не прогули вселенські дзвони.
А що тут, врешті, дивного стряслося?
Пророцтво баби Ванги, ох, збулося…
Література вже – не на котурнах:
Її генштаб тримається на дурнях…
А мо’, я круто взяв, а може, схибив, друзі,
І час на покуті посидити й сірюзі?


ХВАЛА ДРАЧАМ

1

Коли з-за гратів чувся плач,
Був соловєм державним Драч…

2

Коли в державі розкардач,
На троні слова піє Драч…

3

Заткнувши рот заздростящим сичам,
Я позіхну: хвала Драчам…


* * *

Павло Мовчан – з колиски не мовчить,
З Вільшанки родом, мо’, того й кричить:
В парламенті, в поезії, на кухні
Регістр його державницький звучить.


* * *

…Він має не одну поважну личку,
В народі ж знаний, як Дмитро Павличко.
Є премії, є – й ордени:
Від Господа й від – Сатани…


* * *

В громадськім стаді
Вовк украв теличку
І на Різдво
М’ясця припер Павличку…
Наш чоловий
Розгнівавсь проти ночі:
„Чого така худюща,
Друже вовче?“
За словом сірому
У льох не лізти:
„Відомо, як мордують комуністи…“


* * *

П. Ребру

...Пошли мені, Всевишній, брата:
Не партократа – демократа.
Але щоб був, як партократ:
Мій пуп цінив у сто карат…


* * *

…Солоні оселедці, демократи,
На скрипці, як Майданська, вміють грати…
Смичок їм каніфолить сам Павличко, –
З усіх – найбільш демократичне личко…


* * *

В. Яворівському

Прозаїк, депутат і публіцист,
Демпартії високочолий лідер…
…Талантище, подіти правди ніде,
Перед лицем Історії – геть чист…
…А якщо й знайдуть де якесь п’ятенце,
Так то лиш, відслідивши саме денце…



* * *

…Хай вибачить мені пан Яворівський,
На телевізії він надто вже аж свійський.
В житті ж ми знаєм іншого його:
Апломбом переплюнув і Гюго…
…Хоча в літературі наш Володя –
Далеко не всевладний ще володар!


ВИНЕН ЗАРАТУСТРА

В. Зарембі

Спільну ниву шкапою орали
І демократи, й – ліберали…
Зійшлись потому на межі, аби поїсти –
Те, що зварили кляті комуністи…
Хтось кинув фразу на уста:
„Картопелька в борщі – не та,
Гнила, колгоспом тхне, капуста“…
…А винен, друзі, знову – Заратустра:
Як він не міг, харциза, передбачить,
Що сало – те, старе, у засмажці щось значить?!


ПРИТЧА
ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ВУХ,
ПРОКОЛОТИХ ЦИГАНСЬКОЮ СЕРГОЮ

Сир із маслом цілувався з понеділка,
А в п’ятницю – розкололася тарілка…
Сир – у лемент: закінчилось цілування,
Почалося в носі смутку колупання…
Колупався сир у носі, колупався,
Поки з іншою тарілкою спіткався…
Є тарілка, є і сир, немає масла,
Либонь, доля вдосталь масла не припасла…
Засмутився сир, став сохнуть, коли чує:
На майдані циган маслом всіх частує…
Треба лише, ой ти, доленько-небого,
Віддать голос за циганського, гей, Бога…
Сир кахикнув: „Доки зірка не погасла,
Покладіть мені мерщій в тарілку масла…“
Циган був козак меткий, не забарився:
У горілці разом з маслом утопився…
Сир давай лементувать: „Кохане панство,
Каюсь щиро: знову хочу в християнство!“
Чув цю притчу я на призьбі, коло хати,
Коли кликали нас всіх голосувати.
Було масло на прилавках, сир, горілка,
Але все це лиш, овва, – до понеділка…


МІЛЬ

Фреска
з-під вікна Езопа

Надворі люта спека чаклувала,
Злі мухи геть втомилися літать…
А в шафі – міль дурна порядкувала,
Не вміючи кишені вивертать…
Вона підкладку впорала зі смаком,
Побитий нею комір, геть поник…
Канадську хустку, що палала маком,
Після „цілунків“ молі – на смітник?
А вовняні, такі зручні, шкарпетки,
А шарф малиновий, берет з чола?
А гуцуляцькі, показні, жилетки?
Все, проклятуща, нанівець звела!
І це – у шафі… А коли, приміром,
Осідок більш поважний відшука,
Вгодованим, пащекуватим звіром,
Не вхопить за безпомічний рукав?


* * *

Він класиків перекладав,
Аж сам у захваті ридав.
Та встав поет із домовини
І все в макулатуру здав…


* * *

Орільський друже мій, Юрасю Кібець,
В яких світах ти розгубив свій хлібець?
Здається, непогано й заробляв,
А знову – немічний одноосібець…



* * *

Пародію на Кібця? Боже збав!
Я що, хіба із неба крижнем впав?
Юрась – мій друг… Він твердить: гумор – гумка,
А надто, коли в нім – лукава думка…
Стирати можна все, лише – не „зайву зірку“,
Бо матимеш, крий Боже, чорну дірку:
Крізь неї з космосу так перегар несе,
Що душу авторську і дідько не спасе…
…Отож, яка пародія? Читачу, посуди:
Із Кібця гумору, як із гуся – води…


* * *

В. Старченку

Він видав збірку еротичну,
Таку-сяку, гіпотетичну…
…Еротика для нього є
Той молот, котрий не кує…



* * *

…Земеля мій, Юрко Буряк,
В Дніпропетровську народився…
Та чомусь там не пригодився
Поет-добряк.
А у столиці – дока він,
Не візьме славу його тлін…
…І хто б мені тут не перечив,
Буряк вам – не паслін…


* * *

…Була міністром Лара Хоролець,
Творила, як варила холодець…
І що ж лишилося від слави острівця?
Вистава, де брикається вівця…


* * *

Ю. Мушкетику

…Були – мушкети, тепер – мушкетики,
Здрібніла зброя у земляків…
…А щодо, братці, творчої етики,
То він тут перший, без дураків…


* * *

І. Сварнику

…Каліграфічно так писав відписки,
Хоч на Олімпі сам не мав прописки…


* * *

Прийшов, щоб залишитись, Шовкошитний,
Під мікроскопом, весь як є, помітний:
І те при нім, і інше в нього є,
І слава, як недопалок, від губ не відстає…


* * *

В. Моренцю

Цей Моренець – не з Моренців Тараса,
В Варшаві, при науці, отирався…
Такий собі метелик на лозі:
Славіст і критик – не найперша кляса.


* * *

Геніїв нема, хоч запали…
О. Зайвий

…Він – плодовитий, наче сам Дюма,
Але таланту в Генія – катма.
Та є затятість, вроджена амбіція,
Талант для нього – зайва амуніція…


* * *

Ю. Коваліву

Прийшов, аби сказать: „Я – Ковалів.
Позичте крему для літмозолів“.


* * *

Ю. Коваліву

В літературі – лицемір без лат,
Зате – Шевченківський лауреат!


* * *

Шановні друзі, з ким був у плузі,
Пробачте, як не всім вам по заслузі
Воздав, але ж і я, ви знаєте, не Бог,
Та це всього лиш навсього – пролог…