КОСТЕНКО ГЕННАДІЙ (ЮРІЙ ОШ)

м. Суми

НА БІЙ!

Як Богом кинута билина,

що понад стежкою росте,

несе нещасна Україна

через віки ім’я просте.

І кожен, хто її минає,

у ближню йде чи дальню путь,

бажання іншого не має,

як бідолагу стусонуть.

Отож, який же вихід нині

у ситуації такій?

Та твердо знаю, в нашій днині

билині треба йти на бій,

найперше з тими стусанами,

що зараз допікають їй.

І хай над нашими хатами

завіє справжній буревій!

ПОРЯДОК

У світі кожен норовить

порядок власний встановить.

Більшовики, наприклад…

та згадувать це прикро.

А тепер американці

порядкують, мов поганці:

демократія нова

люд ґвалтує і вбива…

Про порядок як глаголять

і до нього всіх неволять,

то вже знаю, ця мура

не призводить до добра.

В мене той порядок мій,

а у тебе, певно, твій.

Отже, різний ми народ,

і не лізь в чужий город.

СУСІДКА

Я тебе сама створила

у захмарній далині,

щоби голодом морила

ти мене в пізніші дні.

А сьогодні ніж до горла

ти приставила мені.

І стою я зовсім гола

на морозному вогні.

І тому кажу я зрідка,

як зі сходу суне тьма:

«Хай тебе, моя сусідко,

враз би трахнула чума!»

На Хрещення

Пророка статуя сувора…

Мов на Майдані був учора

і мав Тарас святу нагоду –

побачив гнів свого народу.

Дніпру й Софії поклонився,

води хрещенської напився…

Тепер ступити з постаменту

чекає слушного моменту,

щоб за свободу в час урочний

народ підняти остаточно.

БЕЗУТІШНІСТЬ

Мов чую іноді мерзоту:

в повітрі кисню – до нуля,

навколо окислом азоту

полита начебто земля.

Усе під небом аж за обрій

просякнуте такенним злом,

що кожній посмішці недобрій

озветься серця метроном.

Отож, як чорна безутішність

посеред холоду зими,

мені неначе в душу вічність

уважно дивиться із тьми.

ЧУЖИЙ і СВІЙ

У колір який віднині

фарбується наш момент?

У рідній своїй країні

чужий я став елемент.

А хто ж у моїй країні,

як кажуть, у дошку свій?

Мабуть, хто сховав у скрині

гачок від моїх надій.

ХРЕСТИ

Хрести, хрести… немов піали,

в яких – розпите джерело…

Христа ми вдруге розіп’яли,

щоб воскресіння не було.

А як не буде воскресіння,

то скільки люду зажене

у чаші темні ніч осіння,

що, мов отави, душі жне…

Хрести, хрести – німі піали

здіймають пращури вночі,

тости, неначебто до зали,

а навкруги… усе мовчить.