Тетяна Прус

Два крила

Мені б додати два крила,

То я б голубкою злетіла

Знайшла б своє розбите тіло,

Там,де промчала,як стріла

Голубка

Голубкою злетіла б ген,

Де річка чистая хлюпоче,

Там,де із тих іще давен

Блищать коханням диво – очі

Там,де усюди є любов,

Та зорі у танку все водить,

Як гейзер б’є юнацька кров

Нові серця і душі родить

Наши души

По душам нашим пробежала осень

И на сердца вдруг пролилась дождём,

Формальностей оставив злую проседь,

А мы с надеждой лета снова ждём

Букет ромашек

Я хочу до лица дотянуться

И дрожащей погладить рукой

И при всех невзначай улыбнуться,

Ты немного себя приоткрой.

И не будь околдован печалью,

Она знаешь, тебе не к лицу,

Я не верю упрямо в молчанье,

Ведь молчанье идёт лишь глупцу.

Я ромашек букет преогромный

С поцелуем тебе подарю,

Может всё это будет не скромно,

Но от мысли такой не сгорю.

Так хочу,чтобы в эти минуты,

Ты,как раньше,что было простил,

Я сама помню что-то, но смутно,

Догадалась – ты всё отпустил

Свиданье

А на носу,уже почти весна,

Она лучом загадочно сверкает

И ей и нам сегодня не до сна,

Но вот свиданья с летом избегает

Відстань

Я озирнусь на літа відстань,

Та поглядом життя знайду,

Всім серцем, задержуся міцно,

Та гнів колишній обійду

Весна

Перетяну край одеяла,

Увижу сразу, как весна

Траву усталую размяла

И будит мир весь ото сна

***

Я замёрзну на крыше,

Если в дом не уйду,

А на крышах чуть слышно

Капли бродят по льду.

Я вдруг с крыши срываюсь

И лечу прямо в низ,

В тот же миг просыпаюсь,

За окошком – сюрприз.

За окошком весна,

Мы с ней вместе проснулись,

Встрепенулись от сна

И всему улыбнулись

Вершковий поцілунок

Я відпочину на весні,

І заховаюся у грушах,

В своєму бачила їх сні,

Вони тривожили всю душу.

Вони тривожили мене,

Тим білосніжним,ніжним дивом,

Мій погляд,повз не промине,

Бо заспокоюся під впливом.

І затанцюю,як у снах,

В танку я закружляю знову,

Та от на превеликий жах

Весна не чує цю промову.

А я полину ген туди,

Де умивалася повітрям,

Де забуяли вже сади

На прикінці нового квітня.

І там руками обійму,

Смачний цей велетеньський простір,

Там зіроньку з небес зніму,

Відчую знов сердешний постріл.

Прокинусь в ранці на весні,

Пройдуся по траві шовковій,

Знайду колишні свої сни

І поцілунок твій вершковий

Полонянка весни

Я увісні знов бачу поле,

Та як усе крізь нього йду,

Гречане поле – моя доля,

Дитинство в нім своє знайду.

Знайду край поля, старі липи,

Як пахнуть солодко вони,

Та як дратує місяць липень

Небесні зоряні вогні.

Та як у кронах заховався

Вже красень – місяць до рання,

Як вітерець кудись подався,

У простір ночі – навмання.

А я,так мрію полетіти,

Там,де Морозові сади

Гойдалися в духмянім літі,

Немов казали все : « Зайди.

Зайди, затамувавши подих,

Пройдись по шовковій траві

Побудь із нами ще хоч доки

Не засвітились ліхтарі.

Ти подивися на окраєць

Того ставку,що край села,

На ньому свтітиться рум’янець

Вже золотавого чола.»

І знову,як в моїм дитинстві

Усе крізь поле йду та йду,

Я полонянка цього дійства,

Бо знаю,що було - знайду

Колишня змова

Я запитаю у душі:

«Чому слізьми вона палає,

Чому сніги не відійшли,

А річка ніби засинає.?

В коханій глибині очей,

Так марила знайти надію,

А з нею в світ піти ночей,

Чому ж і досі про це мрію?»

Я запитаю у душі:

«Куди поділись листопади,

У котре вже ідуть дощі,

Чому самотні єстокади?»

Чому душа усе мовчить,

В зимовий час в собі зітхає,

От серце тільки мчить та мчить,

Від мене правдоньку ховає.

Я запитаю у душі:

«Коли розквітне вона знову,

Та відійдуть від нас дощі,

Забудуть про колишню змову

Січневий сніг

Січневий сніг кружля навколо,

Січневий сніг – то, перший гріх,

Він розрива магічне коло,

Де поміж нас ховався сміх.

Ховався у танку вишневім

Коханий сміх де ми самі,

А ще,у гуркоті шаленім,

Де померали ясени.

І знову січень кружить, кружить,

Та сипе сніг неначе сіль,

Чому ж за щастям серце тужить,

Не поміча колишню ціль.

Як повернути сміх останній,

Та як співали на весні

Духмяних пелюсток світання,

Нажаль, було все увісні.

І знову сніг кружля навколо,

Поміж снігами, вже не ми,

Пала нове магічне коло,

В обіймах ніжної весни