ХРАМИ

Костенко Геннадій (Юрій Ош)

м. Суми

             ХРАМИ

На Русі будувалися храми,

торговельні палаци – тепер.

І живе повсякчас поруч з нами

дух мамони. Чи Божий помер?

Стукотять… стукотять біля річки.

На могилі земної краси

плачуть зрубані коси вербички –

гіпермаркет над лугом висить.

Вже не ронять дзвіниці церковні

в піднебесся малиновий дзвін,

і вклоняються люди мамоні,

з ким Ісус ще змагався Навін.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Як новітні піднімуться храми

у маленькому навіть селі,

діточок поведуть до них мами –

стане свято й на нашій землі.

Живу у Бога за дверима…

Тихенько річечка струмить…

а он травичка зеленіє,

і осінь листя золотить,

пташинка в небі мерехтить

і від свободи шаленіє…

Чого б мені отут не жить

і не плекати дум високих…

Та серце, Боже, так щемить,

як бачу, листячко дрижить

завжди тендітної осики…

І щось навколо мене є

від невгасимої напруги,

що прямо в груди мені б’є…

І жити боляче стає

од повсякденної наруги.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дивлюсь, як річечка струмить…

Живу у Бога за дверима!

Чому ж душа моя щомить

сьогодні стомлено бринить,

мов довго згадувана рима?

   Грім на голу землю…

У березневий день ясний

припало в вибори нам грати…

Не так чекали ми весни,

як довгожданих демократів.

Та демократи не прийшли:

вони боролись, мов пірати,

поміж собою, як могли,

і ми… зустріли плутократів…

А через тиждень грянув грім

на грішну землю нашу голу,

немов пересторога всім,

щоб не паскудили довкола.

То навіть Бог вже не стерпів –

послав нам віщеє знамення…

Щоб вдруге грім не прогримів,

згадаймо Божеє імення.

                                                  1998

               БІСИ

У нас є Бог. Та є у нас і біс,

а в нього є і бісенята.

Ворожий вітер їх до нас заніс…

І Україна вже розп’ята.

А щоб загнати зовсім у пітьму,

клюють мою Вітчизну милу.

Вона мов кістка в горлі їм, тому

свербить звести її в могилу…

Отож порада є, якої зміст:

урятувати щоб державу,

тих бісів треба викинуть за хвіст.

Та хто б за цю узявся справу?

          НЕВЖЕ?

Невже даремно козаки

боролись за мою свободу,

щоб я сьогодні залюбки

віддав її собі на шкоду?

Невже даремно наш Пророк

плекав надію в Кос-Аралі,

що ми засієм ниву в строк?

Хоч ми ще й досі не орали…

Та як же хлопці, біля Крут

загибли що в часи буремні,

щасливо жив щоб я отут, –

їх смерті теж були даремні?

А той, що муки потерпав

у зоні за колючим дротом?

Забути воїнів УПА?

Це ж треба бути ідіотом!..

Забути все. Мовляв, дарма,

що був хтось норову крутого,

а в нас вже норову нема…

Не віриться. Та йде до того…