ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

            ВУЖІ СЕРЕД КАМІННЯ

             Балада на стежці щирості

...Знов калічна веде мене „наружка" – 

Самого сатани масна подружка...

Я знаю: не уникнути біди,

На бруках – занехаяні сліди...

А поруч – люди... Так, звичайні люди,

Такі собі, банальні геть, етюди,

Такі собі буденності мазки:

Коб міг, – давно помер би від тоски...

Але ж наружка: ряджена, бідова,

У неї – панорама оглядова...

Все – поміча, усе, в очу, фіксує,

В мій бік неприневолено косує...

Хоч в неї все банально так виходить,

Але у вірші цім про фальш не ходить...

„Наружка" так „наружка" – пильна шльоха,

Така собі непоказна мандрьоха...

Але ж, що діється опісля неї

В Парижі, Ліверпулі чи в Сіднéї?

Але ж, що пишеться, скажіть, об тім,

Що особистість в нас – в ярмі крутім?

У пресі – жодних натяків на те,

Що колесо з хуртеч – лжезолоте...

Ніяких змін... Усе – як в тім Союзі,

Один лиш я давно в такій напрузі?

В одного мене – в дім хортів проникнення?

Як не зробити в слові цім провітрення?..

...Давно живу під наглядом чекістів – 

Постсталіністів, наці, фалангістів?..

…Як далі буть в задушливій розробці?

Скажіть, дівчатонька, порадьте, хлопці!..

…Знов крізь туман веде мене гаркава –

Така байдужа і така ласкава…

І як мені про неї не писати? –

Зла прищавка знов тузиться кусати…

…Душа чекістів – хижа і облесна,

А що ж громада? Млява й безшелесна…

Ні помочі нема, ні, врешті, розуміння:

На стежці щирості – вужі серед каміння…

01.06.2015р.,

м. Київ