ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

                   * * *

…Книжки про любов і звитягу

Потрібні, як в лавах патрони…

Вони поклоняються стягу

В атаці і в час оборони…

Шляхами судьби з ними ходять,

В біді – біля серця тримають…

Книжки – в почуттях верховодять:

Покликання сонячне мають…

Хто в побуті їх не сприймає, – 

У того душа дріб’язкова…

…Вітчизна – красу обіймає,

Проміниться даль проліскова…

16.10.2014р.

         П’ЯТА КОЛОНА

…У школах – не хочуть книг:

Для всіх – визначальні гроші…

Банкрути душ, темінь в них,

Безликі, мов пси з пороші…

Втрачаючи читача,

Втрачаємо й Батьківщину…

Облуда, щит без меча,

Навік недостойна чину…

У школах – не хочуть книг,

Начальнички – сірі миші…

Що візьмеш сьогодні з них?

Снують собі дрібно в тиші…

А тиша – як грім: війна

Переступає пороги…

І книжка, що совість зна,

Йде в пітьмище, за відроги…

Батьки, безталання мучні,

До книги глухі й німі…

Сліпими ростуть їх учні

В бездуховній тюрмі…

Таких я – не поважаю,

Та книги – дарую: хай…

В проблеми їхні в’їжджаю:

Світ – здиблений вертухай…

Кому це потрібно? Знаю!

Безликості в бузині…

…У слово на дно пірнаю,

А дні – мертводухі пні…

І що ж сурмачі бравади?

І що ж достойні пани?

Сидять на покуті в зради,

Навиворіт їх штани…

16.10.2014р.,

м. Січеслав.

                      * * *

…Вірші про цілунки і патрони

Я писав, та більше не пишу…

Злі вітри ламають пишні крони,

Жовтолист блука по споришу…

Дні – мов схарапуджені собаки,

Дні – мов пси з чужої сторони…

Вигрібні, біля дитсаду, баки

Свідчать про засилля Сатани…

Світ жахнувся власної подоби,

Світ втрачає рештки доброти…

Людоньки живуть лиш для утроби,

Стежку щирості – не перейти…

Вірші про цілунки та набої

Я писав, а більше – не пишу…

В лютому зійшлись в душі в двобої

Честь з безчестям… Їх – не розсмішу…

Не до сміху в полі, не до втіхи

В золотоголосому саду…

…Ластівка тужлива з-понад стріхи

Проклина чужинецьку орду…

16.10.2014р.

                 * * *

…В степах я шукав твої очі,

В степах я шукав твої брови…

А здибав цілунки пророчі

Отам, де яри та діброви…

В степах я шукав твої губи

І – сталося: біля калини

Ти стишено мовила: „Любий,

Слова твої – над часоплини…"

Стояли осінні тополі,

Летіли осінні лелеки…

…А губи, віднайдені в полі,

Зманили лихі ім’яреки…

В степах я шукав твої очі,

В степах я шукав твої брови…

…Смутилися мальви пророчі,

Святились осінні діброви…

16.10.2014р.

                   * * *

…Не згадуй осінні цілунки,

Вони – відпалалі пожежі…

Завдавши на душу слів клунки,

Стою одиноко на вежі…

Не згадуй осінні тривоги,

Вони – що червоні ранети…

Чуття відпливли за відроги,

Лишивши нам клени й кларнети…

Не згадуй осіннього болю,

Він стишився, подаленівши…

…Любив я Гафійку і Полю,

Стосонячно Вірі зрадівши…

Не згадуй осінні морелі,

Осіннє все тихо відходить…

…І лише сумні акварелі

Душа від душі не відводить…

16.10.2014р.

            ЯКБИ МИ 

     ЖИЛИ НА ХМАРІ…

…Якби ти мене любила,

Якби я в твій чар вникав, –

Жеребчика б ніч не вбила,

Як він ярами блукав…

Якби ти мене кохала,

Якби я тебе любив, – 

Покрівля б хатня не впала,

А вірш – чуттів не згубив…

…Якби ми жили на хмарі,

Любили б нас спориші,

І тішились, що ми в парі,

Комашки дві від душі…

16.10.2014р.

                * * *

…Маю до тебе прохання:

Калини світ не покинь…

Чи спека, чи злива рання – 

Від серденька не відринь…

Маю до тебе слово,

Маю до тебе речення:

Кохаймося барвінково,

Щиро, до самозречення…

Маю до тебе низку

Невиліковних слів…

Від їхнього, люба, приску

Райдуга з-над полів…

Маю до тебе казку, 

А точніше – баладу:

Перемогу й поразку

Не поміняй на зраду…

Маю до тебе вірша,

Який не втрача обличчя…

…Правда – честі не згірша,

Святкуймо їхнє величчя…

16.10.2014р.