ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

                          * * *

…Забудь мою любов… Вона – гріховна,

Забудь мою любов… Вона – з снігів…

А ще вона – жура непродиховна,

Меч – на віспаві чола ворогів…

Забудь мою любов… За нею – вітер

І гайдамацькі, з пожарúщ, ножі…

Вона – душі непогамовний витвір,

Який не потребує ніц олжі…

Забудь мою любов… Вона – орлиця,

Яка у небі хліб свій добува…

Що їй на стернях руки, ноги, лиця?

Хіба що, серце та іще – слова…

Забудь мою любов… Вона не стане

Відповідать на хитрість ворогів:

З душі криваве полум’я дістане,

І ним заплатить за нектар боргів…

Ціни їй не складав ніхто й ніколи,

Вона така – на цілий світ одна…

…А зараз вона палить частоколи,

Закроплені в ніч кров’ю кажана…

16.09.2015р.

                 * * *

…Що мені, люба, робити?

Птаха вмира на руках…

Чорним кинджалом добити

Чи прославлять у віках?..

Що мені, люба, сказати

Їй наостанок в снігах?

Очі душі зав’язати 

Чи скніти смерті в ногах?

Що мені, люба, творити:

Музику чи – німоту?..

…Як можу слово корити,

Що освятило не ту?..

16.09.2015р.,

м. Січеслав

                     * * *

…Падає неквапом листя з дерев,

А за деревами – змроки…

Що це за холод і що це за рев,

І – непрочитані кроки?

Падає листя жовтаве з дерев,

А за деревами – долі…

Син осеніючих в сутені мрев,

Що мені треба, крім волі?

Воля – моя несповита душа,

Воля – моя наречена…

Нині куди вона в ніч поспіша?

Де її правда свячена?

Падає листя… А вітер за ним

Ходить назúрці, мов ліший…

Ним утішатися лише одним

Будуть комонний і – піший…

…Так уже склалося, так повелось:

Вітер невінчаний – з хати…

…Як пояснити, що стрілений лось

Смерть не умів наслухати?..

16.09.2015р.

                     * * *

…Чорні сніги і зелені дощі,

Білені хати і – ночі… 

Все це, кохана, чужі радощí,

Губи чутливі й пророчі…

Чорні лелеки і білі сніги,

Зболені губи, прощання…

Де мені взяти навиріст снаги?

Скоро – розлук пригощання…

…Чорні сніги і зелені дощі,

Білені хати і – коні…

…Вершники, жовті одягши плащі,

Повід затисли в долоні…

Коні – хропуть… Їм дороги нема,

Коні – не знають дороги…

…Впала на шаблі кривава пітьма:

Крук – заклика за відроги…

…Холодно серцю, та тепло – душі,

Смерть у бою – насолода…

…Краяли черепи злі палаші:

Звісно, яка їх природа…

16.09.2015р.

                     * * *

…Шукав тебе в снігах,

А ти в дощах мовчала…

Шукав тебе в снігах,

А ти спускалась з гір:

Душа росу на квітах причащала

І – ховрашків, що виткнулися з нір…

Шукав тебе в сльозі,

А ти була далеко…

Шукав тебе в сльозі,

А ти була в ярах…

Верни нам двом чуття душі, лелеко,

Як віршу – срібні леза на вітрах…

Шукав тебе в пісках, 

А ти – ріку святила…

Шукав тебе в пісках,

А ти пливла в човні…

…Душа край яру жито молотила,

І місяць сяяв нам, хоч був ще не вповні…

16.09.2015р.

                       * * *

…За вишняками – окрики й окопи,

За вишняками – поле й полини…

Жита кладуть в полукіпки і в копи:

В часи війни на них нема вини…

За вишняками – вивільга і сойка,

У кожної – своє серцебиття…

А у корів сьогодні пізня дойка,

Корови вгрузли в морок, як в сміття…

Село втрачає виправку і вроду,

Село згубило голос, як росу…

З коромислом іде дівча по воду,

В тривогу й сум завинувши красу…

За вишняками, там, за вишняками,

Стоять, аген, старі колодязі…

…Беру цебро тривожними руками:

Несу навстріч покуті чи сльозі…

16.09.2015р.,

м. Січеслав

                    * * *

…Вечір коханій поему чита

Про пізні мальви і юні вуста…

Я наслухаю цей вічний мотив, 

Звільна куштуючи аперитив…

Ліпше було би мені почитать,

А тільки як з серця волі дістать?

Вчора, ще з ранку, посварений був,

Клявся: всі стежі до неї забув…

Вітер коханій щось шепче палке:

Дещо тривожне і дещо п’янке…

Мав би за нього це я їй сказать,

Бог же намірився нас пов’язать…

Вечір коханій баладу чита:

Мова – чарівна, а, схоже, не та…

…Де ж я слова свої в ніч розгубив?

Може, і справді, не тую любив?..

…Як цілувались, було нам незле,

Радість вглибала в півколо мале…

…Вийти з півкола – чуття погубить,

Як то непросто: прощать і любить…

16.09.2015р.