ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Чеслава Мілоша (2015)

                 Спроба 

    малої непристойності

                                         С. Б.

…Місяць – за деревами, 

Зорі – над селом…

Спати б з королевами,

Але щось облом…

Місяць – за деревами,

Лірика. Бузок.

Цілування з левами?

Вам би хоч разок…

Місяць – за деревами,

Зорі – над селом…

Містикою, мревами

Повен весь паром…

Псол – у тихоплинності,

Щуки – в глибині…

Щастя в щохвилинності

Будить шал в мені…

Цілування з левами – 

Фактик чи мана?

Поміж королевами

Ти така одна…

Я з твоєю придур’ю

В клітку не піду:

Взявши в свідки Сирдар’ю,

Щастя віднайду…

…Преса цю забавину

Миттю рознесе…

…В хусточку Любавину

Не сякнусь… Це – все…

23.09.2015р.

           НЕПРИСТОЙНІСТЬ

…Київ культивує непристойність:

Збайдужів до лірики душі…

…Нині що таке свята достойність?

Хадж у порнобізнес, в бариші?

Я на бруках київських – сторонній,

Я на бруках київських – чужак…

Не служу в команді похоронній,

Не точу на ближнього ножак…

Я – поет… І це моя робота,

Я – поет… І це моя судьба…

А якась, в цивільному, сволота

Біографію мою довба…

Моя доля – неполита грядка, 

Моя доля – як і ця доба…

…Вийшла на поета рознарядка,

І відтак, йому, вважай, труба…

Марчуки, ще з тих часів чекісти,

І сьогоднішня смурна братва,

Як і вся босота, хочуть їсти:

Ось хто українськості черва…

Я це знаю, і вони це знають,

Я це знаю: смерть моя – від них…

А тим часом суші наминають,

Казячись від клопотів земних…

Київ – їхній… В нім вони татари,

Київ – їхній… В нім вони мордва…

Порядкують звично біля тари,

Сказано: з чекістських веж братва…

Все у них надійно і синхронно,

Все у них, конторських, на чеку…

Бруками ступають похоронно,

Мнуть в губах усмішечку глевку…

Я за сучу потерть всіх їх маю,

Знаю їх повадки, лоск, меню…

Але гордо голову тримаю:

Мій овес – не їхньому коню…

23.09.2015р.

    * * *

                                       Ліді Василівні Кириченко

…Народила мене неня в Копанях,

І відтоді я боржник їх день при днях…

Народила хуртовинної пори,

Коли в небі замерзали явори…

З того часу я морозів не боюсь:

В мить останню їм одним лиш помолюсь…

Холоди – мої пекельні братани,

Кимсь же сказано: на них – нема вини…

Пуповина моя в них на дні лежить,

Вона знає: доки скніти, доки – жить…

…А по бруках я, здається, відходив:

Власну смертоньку в долонях народив…

23.09.2015р.

                      * * *

                                                         М. Х.

…Годі мене запевнять, 

Що й провокатори – люди…

Від цих мерзенних понять

Мерзнуть в пустелі й верблюди…

Годі мене поучать,

Як шанувати Вітчизну…

Ви, що навикли нявчать,

Вмерзли навік в мертвичизну…

Годі! Мої тиражі – 

По святотатству набої…

Вам же купатись в олжі

Та смакувати напої…

Хто ви на мапі життя?

Хто ви – на цвинтарній мапі?..

…Знати б душі до пуття:

Смерть у шкірянці чи в драпі?..

23.09.2015р.

                       * * *

…Де той стілець, щоб міг присісти

Й подумати на самоті?..

Немає сил ні пить, ні – їсти:

Не знав, що так бува в житті…

Де той стілець, що в напівморок

Чужа душа мені внесе?

Вже з смислу видалено корок,

І щось під ложечкою ссе…

Де той, один? Де – заповітний?..

З якої він деревини?..

…Світ моїх віршів не бездітний,

Він – з чорним сонцем таїни…

23.09.2015р.

                  * * *

…Наступа така година, 

Коли мовлене – ніщо…

Смерть – сваволі середина,

Я в це вникнув, а ви в що?

Наступа така підказка,

Від якої не втекти…

…Перемога чи поразка?

В двох річках одній текти…

Наступа така безодня,

Де не плавають човни…

В Україні чорна сотня

Четвертує без вини…

А парламент, президенти?

Пряні й пещені слова…

…На потребу претендента

Марна місія трива?..

23.09.2015р.

                   * * *

…Мої книги вас годували,

А ви їх – у тісні підвали?

Як же сміли ви? Як посміли?

Певне, іншого ніц не вміли…

Мої книги – безправні діти,

Їм, як щастю,  смерті радіти?

Як же сміли ви? Як наважились?

Лезом зради безтямно врізались…

Струни болю пекельну грають,

Рани зради не заживають…

…Як же сміли ви, дивні діточки?

В чорнім полі – пекельні квіточки…

…Ще не всі з квіток осипаються,

А блудниці вже в храмах каються…

Ще не всі з квіток в небуття зійшли,

А бездушні вже свій паслін знайшли…

Залишається розкусити лиш,

Любий Господи, карність зрад наближ…

Хай не буде двом холодно в снігу,

А в мить смертоньки звесели нудьгу…

23.09.2015р.

                    * * *

…В кочегарці спалюють трупи,

Але сморід заледве чуть…

Хто привозить? Криваві групи,

Що свою політику тчуть…

В кочегарці чекіст з резерву,

Після чаю, „Всесвіт" чита…

Що тут коять злочинну мерву,

Хто повіда: язик, вуста?

В кочегарці – як у каюті,

Хочеш, кактуси поливай…

Тихо й тепло в морози люті,

Душу – в чоботи слів? Стривай!..

Тут за вами ніхто не стежить,

Тут – блаженствує благодать…

…А що спалювать щось належить,

Так чи варто за бліх ридать?..

…В кочегарці спалюють трупи?

Побрехенька і – суєта…

…Не побачите і крізь лупи,

Як ніч сморід в мокву сота…

23.09.2015р.

                        * * *

…В гуртожиток – валом наркотики,

Наче з криги під воду – котики…

Ви прийшли вже по третю порцію?

Запит створює пропозицію…

В гуртожитку – араби, ненці,

В гуртожитку – китайці, фіни…

І „сніжок" поблискує в жменьці:

В Україну йдуть переміни?

Кажуть, горе нам: зайві люди

В нас з’явилися не з учора…

Хоч, здавалось, і не верблюди,

А душа в уркаганів чорна…

МВС їх веде по ниточці,

СБУ їм творчо кришує…

Алевтині, Соні, Микиточці 

Зло потворність смерті мікшує…

Це – спочатку… А потім горе

До затравлених душ дорветься…

…І заклякне в нестямі море,

І сльозою в льодах озветься…

…В гуртожиток – валом наркотики,

Безневинні до смерті дотики…

23.09.2015р.

           ДАФНІС І ХЛОЯ

                    Спроба 

   новітнього потрактування

…Дебіл з хмільною головою

На мертві бруки вивів Хлою…

І Дафніс знічений при ній

В нестямі верга перегній…

Робота їхня не горбата,

А десь конає біла хата,

І ружі в туманáх цвітуть,

Сніги ще ж,кажуть, не метуть…

Ти їм не вір, моя любасе,

І ти, гартований в злі, часе:

І Дафніс, а найбільше, – Хлоя,

Потвори в тінях аналоя…

Хоч, ніби, й божого піддáнства,

А, все ж, – з печери запродáнства…

Ті, про яких ми вже читали,

В історії свій хрест дістали…

А ці, блудливі й безпородні, –

Замиршавілі земноводні…

23.09.2015р.

                                  * * *

…Матінко серця, ліщино, чом невесела, сумна?

Що з тобов стало, дівчúно, в чім твоя щира вина?

Губи заплакані й стерплі, очі, з порання, сумні,

Фарби нещирості теплі, та чи відрадно мені?

Хто тебе, сестро, зобидив, хто тебе розчарував?

Дім нені-батечка встидив, щирістю не вдарував?

Носиш в собі таємниці, біля яких – кажани,

Розмисли степу – не ниці, що їм з чужої вини?

Матінко серця, ліщино, ліків од болю нема,

Ой же, яким це ти чином в згірклому горі німа?

Винесла душу з багаття, стала в судьби на межі,

Тут, де любов і прокляття, світла й пітьми вітражі…

Я їх очима не бачу, але почую в імлі,

Порохом слово присмачу, впавши чолом до землі…

…Матінко серця, ліщино, чом тобі журно в снігах?

Смерть – лиш черговий спочинок лодій, що в цих

                                                                         берегах…

23.09.2015р.

                                         * * *

…Децентралізація снігів ще відбудеться… Не за горами,

Візьмемо в кільце всіх ворогів, і – кінець копійчаної драми…

Децентралізація снігів… Що це за обкладинка сюжету?

Що за нею: магія боргів чи банальне плаття з креп-жоржету?

Децентралізація снігів у степах себе не рекламує,

Резиденція землеплугів, у якій Бог істину формує?

Я її на зуб свій ще не взяв через тьму, печалі і задуху:

Скільки в ній зібралося роззяв, і усім – щось подавай щодуху…

Форма ця – давно не новина, це, скоріше, вигризок з сюжету,

Хто при ній карячиться? Мана, при якій незатишно й клозету…

Що – клозет? Всі вершники його до правдивих гільдій не належать,

А лакейський сморід – о-го-го: ще його історики відстежать…

…Думалось про вічне, а лягло на скрижалі немічне і – хтиве,

Дайте мені знову том Гюго: сяйво ним прикрию мерехтливе…

23.09.2015р.

                    * * *

…Черепаха випливла з Орілі

І почеберяла в береги…

А в Орілі губи захмелілі,

Повні спазматичної снаги…

Черепасі ранки – серцю милі,

Черепасі сутінки – благі…

А дівчата й матері їх в милі

Одинаково для всіх нагі…

Ходить вечір циганом в тумані,

Ходить вечір… Чапля – в рогозі…

…А качки знов крячуть на лимані,

Їх дорога в вирій на мазі…

23.09.2015р.