ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Лесі Українки (2014)

З циклу „ПОЗА ВСІМА ЦИКЛАМИ"

                      * * *

...Хризантеми обпікають руки:

З осені прийшли, а ще – живі...

…Входити в шалений світ розлуки

Не спішу на вулички криві...

Хризантеми обживають вечір,

Задивившись в цей хирлявий світ...

Такі ж, певно, дарував хтось Тетчер,

По-англійськи мовивши: „Привіт..."

Хризантеми – болю надзвичайні,

Повноважні, скажемо, посли...

В суті своїй, більше, ніж відважні,

Скільки скрух в житті перенесли...

Я сьогодні їх тобі дарую,

Я сьогодні їх тобі несу...

...Ніби вперше стежку в чар торую,

Ніби вперше вглиблююсь в красу...

...Хризантеми обпікають руки,

З осені прийшли, а ще – живі...

Зирять у розгілля ночі круки,

Пелюстки – шовковіють в траві...

17.10.2015р.

                      * * *

…Тоскно на душі, аж в серці – пʼяно,

Тоскно на душі, аж в серці – ніж...

Вечір загорівся полумʼяно,

Чи й буває ще полумʼяніш?..

Тоскно на душі, аж в серці – стужа:

З роздоріжжя – втомлені сніги?..

Лірика, хирлява і недужа,

Встала з ночі з лівої ноги?

Тоскно на душі, аж в серці – щемно,

Тоскно на душі, аж в серці – жаль...

Жовтий біль чаклує нас взаємно,

Перед тим, як впасти на скрижаль...

...Ми обоє – родом з нелюбові,

Ми обоє – родом з роздоріж...

Про це пише і Марʼяна Бові:

Літери – на друзки хоч поріж...

Тоскно на душі, аж в серці – хтиво,

Мов путани гризли його в сні...

...Хризантеми, чемно й незрадливо,

Хто це під вікном лишив мені?..

17.10.2015р.

                                * * *

…На дорогах жалів – чужі чоботи і патериця,

На дорогах жалів, на дорогах жалів...

В сутеніючих днях розпрозорено моляться лиця:

Не інак, як Господь це робити їм знов повелів...

На дорогах жалів – чужі чоботи і патериця,

На дорогах жалів, на дорогах жалів...

Я спитав про цей біль у Миколи, Марійки і Гриця,

Як вертали додому всі разом з осінніх полів...

Та ніхто не вважав за потрібне мені щось сказати:

Всі несли міх мовчанки – важкий, мов смиренні жалі...

...Вірш до кожного з нас нахилився, аби вперезати 

Паском з сяйв і блакиту, які мав у свому теплі...

...На дорогах жалів – чужі чоботи і патериця,

На дорогах жалів, на дорогах жалів...

У стодолі чужій примостилася, на ніч, лисиця:

Прикрий випадок вкрасти їй півника знов повелів...

17.10.2015р.

                    * * *

…Душа туди-сюди не ходить,

Вона сидить на пустирі:

Що там у змроках віднаходить,

Де кров пускають упирі?

Душа туди-сюди не ходить,

Підстругує псам олівці?

Сама себе за носа водить:

Їсть з молоком три сухарці?

Душа туди-сюди не ходить,

Вона розгойдує човни,

В ніч, коли тиша пароходить,

Дошукуючись глибини...

Душа туди-сюди не ходить,

Вона – задіяна в цій грі?..

Шпарини в суті віднаходить

В ніч, коли моляться тхори?..

17.10.2015р.

                     * * *

…Приїхавши до вас в глибинку,

Насправді це давно було,

Я рвав шипшину у торбинку,

Смакуючи з журби тепло...
 Воно було таке осібне,

Воно було таке святе,

До віршів і чаклунства здібне,

З чолом, яке, мов біль, круте...

Приїхавши до вас в глибинку,

Насправді це коли було?

Я ніс по стежці зваб журбинку,

Відчувши вуст терпке тепло...

...Туман підсів до безгоміння

І молодичці щось казав...

...А та аж нітилась з невміння,

А пес їй литочку лизав...

17.10.2015р.

                      * * *

...На перемовини довірливі душі

Я вас запрошую, моя сарничко...

Пливутьь машини з поля по соші,

А ми на спориші присядем ничком...

Ти кажеш: „І про що нам говорить?"

Кохана, люба, та ж хіба я знаю,

Як серце лиш тебе боготворить,

Як в змроках лиш одну тебе впізнаю?

На перемовини довірливі душі

Я вас запрошую, моя сарничко,

До узбічі прибились спориші,

Чого їм, казко, болю вивідничко?

Можливо, губ, а може, таїни,

За котрою ці горді осокори...

…Святою щирістю до них війни,

Скажи: „Не зраджу вас з коханим

                                              аніколи"...

17.10.2015р.

                      * * *

...Степ розплачується пилюгою – 

За гріхи свої, за дивину?..

...Люба, розпрощавшися з нудьгою,

Я до ранку, мабуть, не засну...

А в поранні вірші – небувалі,

А в поранні вірші – з ковили...

Поцілунки їх довготривалі,

Роси з ними ще не відцвіли...

Степ розплачується німотою – 

За чужі, з околів, голоси?..

А ще, кажуть, радістю святою,

Марнотратств у неї не проси...

...Я степів дитя не випадкове

З галицьким акцентом у чуттях...

...А розживсь на сяйво празникове

Перед цим у ста своїх життях...

...Скрух од батька й нені не цураюсь,

З ними йду по молодій стерні...

...А що й в радощах, бува, караюсь,

То, либонь, це наслано мені...

...Молодої (з космосу?) зажури

Не продам, в тужбі не передам

Вам, сльозо, хоч ви й мостились в джури:

Тоскно з вами нидіти, мадам...

...Степ розплачується пилюгою – 

За гріхи свої, за дивину?..

...Вірш ніколи мій не був шульгою:

Ні сьогодні, ані в давнину...

17.10.2015р.

                      * * *

...Не ходи до мене в надвечірʼя –

Мимо очерету, лозняків...

Почуття твої – з олжі ганчірʼя,

Ситий харч для ста маніякίв...

Не ходи... Не провисай, не треба:

Все, що відбулось, те – відбулось...

І яка душі сліпа потреба

Нишкнуть зайченям серед колось?

Я тебе в словах чи й пригадаю:

Ну, була така, і – хай їй грець...

Не заплачу і не заридаю,

Так мені з небес велить Творець...

А лукавство? То – все не для втіхи

Зболеної в прикрощах душі...

У любові – з ста печалей ціхи,

Нащо їй з безчесть товариші?..

...Не ходи до мене в надвечірʼя,

Сойка відспівала все сповна...

...Туманú з олжі – липке ганчірʼя,

Розмагнічена речовина...

17.10.2015р.

                          * * *

...Оце, либонь, і все... А що ще треба?

Відгомоніли ягоди й трава...

Відкинь свій плащ і стань навпроти неба:

Святішої хвилини чи й бува...

Оце, либонь, і все... Ти не повіриш,

Але, душа, очистившись, співа...

З печалями світанки щастя звіриш,

І хай народжують нові слова...

Оце, либонь, і все... Свята дорога 

Простелиться крізь чагарі й кущі...

...Яка ж бо ти сьогодні, справді, строга,

Немов би не твої ці радощί...

Тобі вони, і справді, не належать

Чи, може, ти фальшуєш почуття?..

...А що слова? Вони хіба обмежать

Твій стан душі, за котрим лан життя?..

17.10.2015р.

                       * * *

...Не поривайся знов у задзеркалля,

Навіщо тобі яблука з вогню?

Слова душі – сумне маніакалля,

Яке сьогодні вийшло на стерню...

Не поривайся... Що – всі ті пориви,

І що всі ті стодзвоння на межі?

Їх ані щеки, ані, зваж, хориви

Не посилають в ніч під злі ножі...

А тут – таке... А тут – не передати,

А тут – свіча на віск не розжилась...

...Слова, що зголосилися в солдати,

Мовчать... На них блакить не пролилась...

Не поривайся знов у задзеркалля,

До нього – крізь сто цвинтарів іти...

...Збороти новоявлене фіскалля, –

Що вийти з піснею з шхер німоти...

17.10.2015р.

                        * * *

...Душа об одинадцятій годині

Стоїть між Пслом і злом посередúні...

Що вона робить? Спокій надивля,

Сама до себе німо промовля...

Про що? О, се – велика таємниця,

За нею – в ста рядах поважні лиця,

Які в тумані цім не всяк розгледить,

Не те, щоб нас з тобою попередить...

Попереджати, може, і не варто,

Як ви гадаєте, гетьмáнська варто?

Але не чути слів од козаків:

У них за брамою – орда віків...

Про них у нас окремішня розмова,

А нині плаче далеч полинова

І кличе в слово крука й журавля,

І котрому з цих двох заздростить тля?..

...Душа об одинадцятій годині

Відмовилась присягу дать гордині,

Хоч та й три багряниці одягла,

Назвавшись буревісницею зла...

Я до душі озвуся в ніч спроквола:

„Не наповняй красі продажні вола,

Що з того, що вона між скель жива краса?

Безликість, часом, творить чудеса"...

17.10.2015р.

                        * * *

...Не квапся, не спіши, не поривайсь:

Осіння музика не відзвучала...

На оптимізмі й совісті тримайсь,

У них, повір мені, геть всі начала...

Не квапся, не спіши, не поривайсь:

В містеріях не вичахли дзеркала...

В сапʼянці небайдужості взувайсь,

Ти, люба, в суть містерій не вникала?

Не квапся, не спіши, не голоси:

Тебе і так почують всі балади...

На час благословення не проси

На паперті в безмовʼя христа ради...

Хвилинне не підтвердять небеса,

Хвилинне не освятять чорні ріллі...

... Духовність – щонайвищості краса,

Як доня біля таїнств породіллі...

17.10.2015р.