ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Віслави Шимборської (2015)

З книги „ДЕРЕВА, ЯКІ ПЛАЧУТЬ ЗА ЛИСТЯМ“

                      * * *

                                                              Галі

…Босі ноги ходять босим степом,

А по шклу ходити – їм велять…

Строфи об’єдналися з вертепом

І на повну молодість болять…

Босі ноги? Що це: босі душі,

За якими – степ і полини?

Ми в чуттях і в болях не байдужі

До найвищої краси й вини…

Босі ноги… Знав їх неземними:

Голоси і гасла – не з кіно…

…Доки Бог не схилиться над ними,

Мать не будем те, що нам дано…

29.07.2015р.

                      БАЛАДА 

      ВІДБОЛІЛИХ ПОЧУТТІВ

…Качур з качечкою на Орілі

Споглядає вічність і – зорю…

Я в такі ось ночі перезрілі

Про чуття з тобою говорю…

Ти мій голос слухаєш не дуже,

Ти мій голос фарбиш в кольори…

Що ж це з нами трапилося, друже?

Зрадили нас в відчаї вітри?

Ти, при зраді цій, не випадкова,

Ти, при зраді цій, давно своя…

На дверях, мов чорна ніч, – підкова:

Чужих щасть осіння манія…

…Качур з качечкою тихо плинуть,

Крізь туман я ледь їх впізнаю…

…Почуття крізь ніч уже не хлинуть,

Вже – не так, як перший раз в маю…

12.08.2015р.

               БАЛАДА 

     БІЛИХ ТУМАНІВ

…З річки пливли тумани,

Ліс огортали в тиші…

І що воно за обмани?

Сахались їх навіть миші…

Їм був геть не до шмиги

Білий порочний морок…

Сичі згорнули всі миги,

Хоч був лише пан вівторок…

З річки пливли тумани,

Поминувши Старі Роздори…

Знову тонкі дурмани

Впали на помідори?

Баба пиляла діда

За неспожиті весни…

А в діда душа Евкліда – 

Світ йому ні шелесни…

З річки пливли тумани,

Схожі на білі вівці…

…Слів запашні дурмани

Нишкли в чудній голівці…

05.07.2015р.

         БАЛАДА ДЛЯ СВІЧКИ В СТАКАНІ

…Свічка в стакані з просом зболено так горить,

Свічка в стакані з просом зболено так пала…

З нею мені стомовно й сонячно говорить,

Адже рука при свічці віща і ніц не зла…

Свічка в стакані з просом грішника впокорить,

Свічка в стакані з просом щось промовляти має…

Менше у ній потреби душі чужі корить:

З воску назустріч людям  ґнотик з вогнем виймає…

Свічка в стакані з просом просить щось? Не питай,

Се – таємниця тричі: з Господом невід’ємна…

Дихає ґніт повільно… Вогник його вітай,

Тіло й душа святкують віру Христа взаємно…

Свічка в стакані з просом зболено так горить,

Свічка в стакані з просом звернена в бік до слова…

…Немічний і невіглас біля неї прозрить,

Свідчить про це й балада – світла і чорноброва…

18.08.2015р.,

на Преображення Господнє

ПРИСВЯТА РІДНОМУ КИЄВУ З ПОЛИНАМИ В ОЧАХ

           З циклу „Ганьба з любов’ю обнялась“

…Як тебе не ганьбити, Києве, орле мій?

Як не зітхать з мечем в твоїх головáх?

Став тобі рідним з рідних окупаційний Змій,

Ти ж геть упослідився в священних своїх правах…

Як тебе не ганьбити, Києве, орле мій?

А був ти мені ніжнішим від хмаринок, роси й трави…

Невиліковну душу в прірву нести не смій,

Інакше не зносить тобі, химернику, голови…

Де твої честь і гідність, і віща жовтоблакить?

Де твої горді вої, що не раз ходили на Ви?

В гордих жилах твоїх не кров, а юшка кипить…

На святинях твоїх – поцупки свідомості: ось же

                                                                          поглянь, 

                                                                                диви…

Як тебе не ганьбити, Києве, орле мій?

Де ти свідомість дів? У довколишніх бур’янах?

Прощень Господніх чекати нині й прісно не смій,

Доки не скреснеш заново в державницьких іменах!..

06.07.2015р.

    ПСИ ЩИРОСТІ З ОРІЛІ

                  З циклу 

  „Фантазії на вільну тему“

…Оріль невідгомоніла

На крилах в небо звелась:

Як тільки душа звесніла, – 

У безміри подалась…

А ми, на човнах, – за нею,

А ми, на човнах, – туди,

Куди прикликали неню

Блакитних розгіль сади…

…Оріль невідгомоніла

Не втратила сяйвини…

Душа її не звогніла – 

На покуті в таїни…

Обійми її – холодні,

Що з ста задзеркаль сніги…

…Пси щирості благородні

Не втратили ще снаги…

Ми – з ними на схилі ночі,

Ми – з ними  в осерді дня…

…А вірші – притчі пророчі,

І все це нас двох міня…

12.07.2015р.,

на Св. Петра і Павла.

                      СЕКС КОТІВ

…Коти, кохаючись у затінку дерев,

Мов хтиві збоченці зчинили рик і рев…

Сусіди вийшли на балкон в тривозі,

Від злучки хвостанів оговтатись не в змозі…

Було за північ… Всі в будинку спали,

І раптом ґвалт: біда? погром? підпали?

Іван Петрович, взявши дробовик,

Ледь не перечепивсь об черевик…

Але, оговтавшись, зітхнув: „Котяри?

А най би ви на тиждень дибки стали!“

Але коти,  набравши творчі бали,

Сіамських самок довго ще довбали…

До ранку рейвах не збавляв напруги,

Давно над нами не вчиняв наруги

Світ з лагідними лапами й вухáми:

Ніч секстурнір тривав за лопухами…

Коли ж закінчився, ми – ще не спали,

В матраци вставивши боєзапали…

25.09.2015р.,

м. Січеслав.

           ПРОХАННЯ ДОЗВОЛУ

…Дозвольте повернутись, моя пані,

До ваших розкосичених жалів…

Я ниньки в генеральському жупані,

Як подих ваш коштовний повелів…

Дозвольте повернутись… Прошу дуже,

Сьогодні – понеділок… Та – дарма:

Душа моя за вами й досі туже,

І ради в цих гризотах ніц нема…

Дозвольте повернутись, о, дозвольте,

Готов платити злотом, серебром…

До білих ніжок впасти приневольте,

Вони для мене – сяйв святих огром…

Я вас, понад усе, люблю, кохаю,

Я вам віддать готов дощі й сніги…

Я вас в чуттях своїх не занехаю,

Хай знають всі: і друзі, й – вороги…

Дозвольте повернутись, моя пані,

До ваших повноважень і щедрот…

Я ниньки в генеральському жупані,

А ви так сонно видовжили рот…

Я вам привіз усе, що ви хотіли,

Заклав на нових землях хутори…

Невже чуття жаги відмиготіли,

А ночі наші схрумали тхори?

Дозвольте бути вам рабом довіку,

Я ж тричі вами в пестощах пропах…

А що я маю? Місячну шуліку,

В якої вигризли вівчарки пах…

Невже це ви? Невже це ваші ноги,

Які я цілував на самоті?..

А нині ви прохаєте „підмоги“

У ницих зайд в день чорної куті…

Дозвольте повернутись… Ні, даруйте:

В жагу повернень випали сніги…

З австрійськими собаками жируйте,

У них ще стільки ніжної снаги…

…Даруйте, що словами дозоляю – 

Тоді, як треба вас нести в альков…

…Любить собі вас більш не дозволяю…

Князь, ваш придворний, Пашка Пацюков…

12.10.2015р.

                ПТАШКА ЗІ СХОДУ

            Балада про код до тексту

…Ти – туркеня, ти – незвичайна,

Ти – туркеня, лань неземна…

Історія роду твого – повчальна,

Та код до тексту вкрала мана…

Ти – туркеня, вільна і хтива,

Спробуй таку до втіх прив’язать…

В зверхності можеш буть милостива:

Рану, скажімо, перев’язать…

Ти – туркеня, пташка зі сходу,

Шабля й пістолі – твоя рідня…

…Вдягнувшись в огонь, переходиш воду,

І хай – хоч сто лицарів здоганя…

Ти – туркеня… Таїни роду – 

У твоїх персах, в косі, в брові…

Не по любові не пестиш зроду – 

Надто ще в ґенах згадки живі…

Ти – туркеня, вранішня рута,

Сутемінь – також навік в тобі…

…Ніч, що з тобою раз перебута,

Тричі дасть фору щастю й журбі…

04.08.2015р.

          ЧОРНІ ВІКНА

…В пам’яті – чорні вікна,

Штори на них опущені…

Ти – повік мені вірна,

Сутінки в серці згущені…                                                                                                                                            В пам’яті – чорні двері,

Клямка на них поламана…

Годі служить химері:

Творчість душі поярмлена… 

В пам’яті – скрух знамена:

В куточку, де ставлять віники…

Ніч… Туман… На рамена

Впали болю призвідники…

Нам у їх пам'ять? Годі!

Нам у їх цвіт? Навіщо?..

…В серці горить на споді

Вірш: світанно й провіщо…

…В пам’яті –  чорні вікна,

Б’є їх лиха година…

…Ти ж – і вродлива, й – вірна,

І назавжди єдина…

14.09.2015р.

                ЧОРНІ ПРЕСВІТЕРИ

      З циклу „Бронтозаври на бруках“

…Київ збайстрючився до неможливого:

Здав на поруки злу вірша дражливого…

Київ на бруках належить охранці,– 

Так, як мені – кава  з смородом в шклянці…

Кавою вечір мій ледь замасковано,

Ось і черговий гріб вже оцинковано…

Ось і могила вже вдосвіта впорана:

Світла дорога в ста мрій переорана…

Київ занедбано, Київ зурочено,

Істину цю – з ста томів переочено…

А тільки що з цього вийде? Побачимо!

Грінку, під каву, ледь перцем присмачимо…

Київ не той, до якого я – з совістю,

Чорно хизується п’яною повістю:

Став проростати і він тимчасовістю,

Чим він хизується? Злою грозовістю?

Бруки його повноважень потріскані,

Дні заплямовані – в сморід відзискані…

Хряк і художник – в одному парадному:

Перший і другий – в безчесті трьохрядному…

Що їм до совісті? Що їм до літери?

Правлять на покуті чорні пресвітери…

22.09.2015р.