бовванить струнке колосся,
 а моє тонке волосся
 вітер легко розвіває,
                               заплітає...
 Я спинивсь... На землю впав...

 І лежу, мов той туман,
 сумом землю покриваю,
 то сміюся, то ридаю,
 мов малесенький варган
                               ураган
 у душі моїй здійняв...

 Раптом чую: "Встань! Зберися!
 (Злі думки мене зреклися)
 І допоки вогник грає,
 поки розум ще літає,
                               відчуває,
 не здавайся! Йди! Борися!"