ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

    РОДИННА ФРЕСКА

Катю з Дашею і з мамою

Я турбую телеграмою.

Телеграма – непроста:

Кожна літера – вуста...

Кожне слово – поцілунок,

Радість проростає з лунок:

Ще сьогодні, до обіду,

Із відрядження приїду!

                       ВОНА

І лікар, і астролог, і редактор,

А перед цим ще – мати і дружина...

Їй білу руку цілували дактиль,

Анапест, амфібрахій, а жоржина

Давно – її повіреною в ділі,

Яке, братове, не відзолотіло...

Сьогодні – лютий, сніжні заметілі,

А цій смолянці – в казку закортіло...

І лікар, і астролог, і редактор,

А перш за все – вродлива й відзігорна...

І це, зазначу, – визначальний фактор,

Який не перемелять жодні жорна...

Весна серед зими, або – цілитель,

Для ницих, заздрісних – панчоха синя...

Мого натхнення маг і повелитель,

А як точнішим бути – Берегиня!

                       * * *

                                                   Галі

Під ялинкою – Двоє,

З ними – Катя і Даша…

Новорічних зваб хвоя,

Ненадпитих див Чаша…

Під ялинкою – білка,

Вовк, ведмеді, лисиця…

Приорільська сопілка,

Опішнянська зигзиця…

За вікном – хуртовина

В крижаному кожусі…

Відкорковані вина,

Тост – за творчість, за успіх…

Нерозхлюпана врода,

Непозичена вдача…

Що це все: нагорода

Чи лукава подачка?

Під ялинкою – Двоє,

З ними – Катя і Даша…

Не осипеться хвоя,

Не пощербиться Чаша!

ТЕПЛО ЖИВОГО ПОДИХУ…

Сніжить, сніжить – зима біжить, –

На ковзанах, на лижах…

…А серце, Галю, прагне жить,

Мов під прицілом – крижень…

Сніжить, сніжить – зима біжить, –

Бідова молодиця…

…Як солодко її надпить, 

У слові відродиться…

Сніжить, сніжить – зима біжить, 

А з нею – люта хвища…

…Твоя рука – в моїй лежить, – 

До радощів – найближча…

Сніжить, сніжить – ще будем жить,

Ще – будем, певно, будем

Любові й щирості служить,

Сурму краси розбудем…

Сніжить, сніжить – печаль лежить,

Мов плахта, на обочі…

…Кохана, зіронька дрижить, 

Від нас ховає очі…

Чого ж бо її подиву

Не вистача зимою – 

Тепла живого подиху,

Забутого сурмою?

Сніжить…

                                  * * *

Не Ганну, а Галю шукав я по світу – 

Найнебеснішу пташечку серед білого цвіту...

Не Ганну, а Галю знайшов я, і ось

Все моє сокровенне, дяка Богу, – збулось...

Я – в саду раювань, хоч – стою на стерні,

Поруч – та, котру висвятять ночі і дні... 

                                БАЛАДА 

                                    ПРО 

                  СПРАВЖНЮ ЛЮБОВ

                                                                                 Галі

…Любов, яку з відрами стрів уповні,

Судилась обом нам – не лише мені…

Вода у криниці – солодка на смак,

У косах – світанку не вичахлий мак…

Той самий, що в щасті й журбі – дикосій:

Росте у степах по Вкраїні усій…

Той самий, який вогневусто горить,

Збагнуть його – складно, а як – підкорить?..

…Любов, яку з відрами стрів уповні,

Заплуталась маком в моїй сивині…

Пелюстку, на згадку, в конверт не суши:

Ґаздинею в дім увійти поспіши… 

Дарма, що і дому, по-правді, нема,

Дарма, що вінчала нас люта зима…

Дарма, що згубив сто підків аргамак, 

Сльоза у криниці – солодка на смак…

…А як же любов? – ворон знати хотів…

Спускали на неї скажені хортів,

В’язали неславою, пхали під лід…

…Чом, вчувши це, вороне, видом поблід?..

Зло – завше лиш справжнє бере на приціл: 

Пощерблений серцем – гуляй собі ціл…

Здичавілий духом – шкандиб собі геть:

Запарюй для телепнів теплих снів дерть…

…За життя небо шле нам і радість, і гнів,

Чорнокриленко, втямивши, ледь прояснів…

Пригадав, як підслухав наказ Калитви:

,,В час миттєвих утіх дикосію – не рви:

Краса пелюсткова – се Боже Дання,

А ти в її душу – на вигул коня?..

Усяк, хто бажає в красі опочить,

Не стане безтямно святе толочить"…

…Любов, яку Бог дав тобі і мені,

Тривожна, немов полини на стерні…

Палив її розпач, пік зболений мак,

Облещувать брався байстрюк-бусурмак…

…Читач здетонує: леґенда, дива,

Щоб так у наш час і любить? Не бува…

…І той лиш, хто стрів її раз уповні,

Всміхнеться про себе й повірить мені…

 07.04.2008р.

м.Січеслав.

                  * * *

…Ходімо, Галю, на Десну,

Ходімо, Галю…

Там привітаємо весну,

Мов пишну кралю…

Ходімо, люба, на Десну,

Ходімо, люба…

Зустрінем там весну-красну

В ошатті дуба…

Ходімо, рідна, на Десну,

На срібні плеса…

Ходімо… Чом спинилась? Ну…

Риплять колеса…

Ходімо, Галю, на Десну,

Де пташка в гіллі,

Ледь пробудившися зі сну,

Співа в похміллі…

Як славно ніжкам без чобіт,

В рай-росах кроки…

…Серця звільняючи з орбіт, 

Кричать сороки…

30.03.2014р.,

на Олексу Теплого.

                    ГАЛЮ, СЕРЦЕ…

Галю, серце, Галю, серце, Галю, серце,

Галю, серце моє віддане тобі…

Білі вірші впали зорями в озерце,

Натомившись ноги мить чужій журбі…

Квилять птахи, квилять птахи в небі згуби,

Птахам, Галю, більше нікуди летіть…

Хиже небо більше, Галю, їх не любить,

А в сюжет цей – не бажає відпустить…

Я не знаю, чим цим птахам помагати,

Я не знаю, як їх, Галю, рятувать…

Колись птахи ці учили нас кохати,

А тепер самі велять у них стрілять…

Що це, Галю, що це, Галю, випадковість?

Чому в щастя розсургучена печать?

Палить зірка опівнічна змерзлу совість:

Чому лебеді, вмираючи, мовчать?

Галю, серце, Галю, серце, Галю, серце,

Моє серце – замуроване в „курли"…

Білі птахи б’ють крилом в сумне люстерце,

Котре зойком віддзеркалює стволи…

                * * *

…Галю, черлений листок

З клена додолу упав:

Зранив чужий біоток

Чи, бідолах, недоспав?..

Осінь, кохана?.. А жаль:

Серце ще – келих весни…

Туга лягла на скрижаль,

Холод вторгається в сни…

Галю, черлений листок

В книзі закладкою став…

Жовтень заглавний виток

Вершить… І не без півдстав…

Гуси – у вирій: курли,

Тужно читать їх печаль…

Юні ми вчора були,

Човне, в затоку причаль…

Там – заціловані сни,

Там – затуманена даль…

Вільглістю віє з Десни,

Де твоя, в пурпурах, шаль?..

12.10.2011р.

                     * * *

…Диво з див – твої очі, Галю,

А найперше – з невтоми – губи…

Це з твого золотого жáлю

Острів щирості,  казка згуби…

Диво з див – твої намагання:

Всіх – любить, всім – прощати…

…А невінчані ці вагання?

Як їх кавою пригощати?..

22.05.2015р.,

м. Січеслав.

                               * * *

                                                           Тобі

...В сум’ятті, в горі, в радощах, в журбі

Всі вірші я присвячую тобі...

І навіть ті, де не відбито „Галі",

Твоє ім’я відтворять на скрижалі...

                                         ЗА ІМ’Я...

Кармазиновою загравою впали сутінки на вуста,

Літо бабине, літо бабине, літо бабине відліта!

А за ним – ти і я поволеньки,

Мов натомлені журавлі:

Праглось – щастя, благалось – доленьки 

Тут, на землі...

Кармазиновою загравою обпалило сумне гілля,

Літо бабине, літо бабине цілить в казку здаля...

Слово кутається у спогади,

Запечалене і – одне...

Все це – здогади, тільки – здогади

Про красиве й земне.

Кармазиновою загравою загримовані ти і я,

Биті в тім’я журбою й славою – за ім’я...