Сучасна українська класика

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії 

імені Івана Франка (2014)

                  * * *

…Слово – як документ доби,

Супроти смерті й ганьби,

Ницості й безголів’я:

Так собі повелів я…

Слово – вітер в обличчя,

Кардіограма болю…

Прапор честі й величчя,

Вірність річці і полю…

Слово – як лікар честі,

Чемності і сумління…

З чого ж воно? Із жерсті?

З виродження? Із тління?

Слово, як Божа даність,

Поневажа нудоту:

Йде у бій на захланність

І всіляку смердоту…

Слово – не з верби груші,

Не потоптані ружі…

…Слово – не з тьми опеньки,

Вірність святиням Неньки…

08.04.2013р.

                          * * *

…Бездушносте, не проникай у слово,

У великодні шати не рядись,

Оскалюючись в ночах тигролово:

У творчу доброчесність відродись…

Бо, як не станеш на стерню прощéння,

Бо, як у ноги не впадеш Христу,

Май на увазі, жде тебе відмщення

З мечем на калинόвому мосту…

13.09.2011р.

                * * *

…Слово ранять чекісти

В місті, що на Дніпрі…

Діти сучої кістки,

Хто вони в хижій грі?

Слово їх зневажає, 

Слово їм не теля…

Досвід – ґлузд поважає

І зблизька, і здаля…

Спека пряжить у місті, 

Спека пряжить в селі…

…Слово – не жайвір в тісті

В цій сатанинській грі…

09.05.2012р.

м. Січеслав.

                       * * *

                                             О.Ф.  Бобильову

Народжувати слово для людей – 

Стояти за чепігами у полі…

Калину притулити до грудей –

Це волевияв Долі.

Ходити в творчість на човнах світань,

Дитячим душам диво дарувати.

Нести у слові чари щебетань – 

Світ відкривати.

Ростити хліб сумління й доброти,

Високим небом в слові володіти.

Із хуртовини ластівку внести

І крилонькам радіти.

Ось що таке назвать себе творцем,

Ось що таке писати, не згасати.

Не з папірцем, не з чемним олівцем – 

З громами в серці слово колисати…

                        * * *

                                                 О. Ф. Бобильову

Є щире слово з іменем Судьба,

Є щедре слово з іменем Робота.

У нім – і косовиця, й – молотьба,

І тиха, ледь просвітлена, скорбота.

Є вічне слово з іменем Душа,

Є віще слово з іменем Натхнення.

Воно прудке, як вранішнє лоша,

Що в снах шука вуздечку одкровення…

Є тихе слово з іменем Зоря,

Є дивне слово з іменем Надія.

Воно в мій світ дитинно чеберя

І думкою моєю володіє.

Є ніжне слово з іменем Краса,

Є сніжне слово з іменем Сумління.

Допоки спраги, слово не згаса,

Як є при серці жайвір озаріння…

                   * * *

…Вірую в Матір і в Слово,

Вірую в душі людей…

Вічність і вірш чорноброво

Не відірву від грудей…

02.05.2014р.,

м. Січеслав.

              * * *

...Моє слово – в поході,

На війні, на війні…

Десь, у серці на споді,

Віщих покликів дні…

Моє слово – в шинелі,

Сурми – з давніх років,

Коли кулі й шрапнелі

Не взяли вояків…

Моє слово – на лезах

Не музейних шаблюк…

…Вічний гомін в березах

Вороння й козарлюк…

Моє слово – в поході,

Та вертає домів…

…Десь, у серці на споді,

Луни дальніх громів…

17.10.2014р.

                    * * *

                                                Д. Павличку

…Слово над могилою Франка

Виголосить горлохвать тонка…

І це буде зватись віншуванням,

В будучину творчим пориванням…

А насправді хлоня з будуару

Знову вийде на тропу піару…

13.06.2009р.

м. Січеслав.

                    * * * 

...Слово у світі вогонь несе,

Слово у світі ягнят пасе...

Порає стиглу вроду стіжків,

З кола, при ватрі, жде ватажків...

Слово підківку клепле коню,

Ґазді до люльки креше вогню:

З вдячною файкою ґазда стоїть –

Господу Богу подяк не втаїть...

Слово у світі душі пасе,

Світ, перед словом, ліхтар несе...

Взято ліхтар із крамольних рук,

Се є одна із святих порук...

23.07.2009р.

м. Січеслав,

ж/м Північний.

        ЗАПИТАННЯ СЕРЦЕМ І СЛОВОМ

…Як суки чекістські мене виключали із Спілки,

З картини художника плакали три перепілки…

Я знав: це – надовго, але не вважав, що назавжди:

У серці і в слові жила незворушливість ґазди…

Як суки чекістські мене повертатимуть в Спілку,

Візьму на приціл чорнокрука і сонячну білку…

Хоча із набоями в Дикому Полі й завізно,

Наган констатує, ощирившись: дещо запізно…

Як суки чекістські мені забажають помститись,

Я в серці і в слові наважусь осібно поститись…

А може, присяду одвідати їдло скоромне

Чи щось напишу про нескорене і безсоромне…

Не знаю, як буде, але, що по-божому, певен:

І серцем, і словом по вінця Вкраїною повен…

…То нащо ж ординці мене виключали із Спілки,

Щоб ридма ридали в багеті аж три перепілки?..

21.01.2012р.

             ПОПІД СЕРЦЕМ І СЛОВОМ

                              Фраґмент

…Серцем і словом добіг до події знаменної – 

105-ліття письмачки з леґенди Докії Гуменної…

Радіо, преса, напружившись, в’яло сокочуть:

Душу невицвілу кликать під райдугу хочуть…

З кликання того сентенцій не надто багато,

Та заквіта попід серцем і словом багаття…

03.04.2009р.

м. Січеслав.

                            * * *

…Щоб передати словом тлінне й вічне,

Вглибаймо душу в творення кармічне…

А потім уже неквапом, поволі – 

Назустріч смерті чи назустріч волі…

І та, і та роковані, як видих:

За кожною – безмежність скреслих видив…

26.09.2010р.

              СЛОВО Й СЕРЦЕ

                      Балада 

                          про 

            класика в калошах

                                            Лізі Жуковій

…Класика ніхто не знає,

Класику ніхто не пише…

Давній жар в душі конає,

Залишúвся спогад лише…

А надворі спека, квіти

Гибіють без дощувалки…

Класик із судьбою – квити:

Харч його – на місці звалки…

Класик знав часи хороші,

Мав коханку-чингісханку…

Нині, взутий у калоші,

Виглядає смерть на ґанку…

А вона іти не хоче,

Творчі обмина окола…

Щось на відстані сокоче – 

Ненадійно і спроквола…

Класик  більш не їздить в Сочі,

Класик більш не править ґранки:

Озвірілі поторочі 

Осквернили його ранки…

Та лишився німб і ночі – 

Класику у них надійно:

Слово й серце очі в очі

Розмовляють мелодійно…

20.06.2008р.

м.Січеслав.

                 ШУКАЮ 

  СЛОВО НЕОСКВЕРНЕНЕ…

…За спекою, за осокорами,

За відчаєм ста вечорів

Хтось тихо бавиться докорами – 

В докорах, мислиться, прозрів…

А я це тихе прозрівання

В свої обійми не беру…

В мені – інакше нуртування,

Інакша вдячність дню й Дніпру…

Шукаю слово неосквернене,

Неосквернéнну суть краси – 

Чуття, в світ радощів повернене,

Його всезрячі голоси…

Свідомість тихою молитвою

Мені у цім допомага…

Та шарпає щось душу бритвою,

І вірш на спогад набіга…

09.08.2012р.

                       * * *

…Приходь в моє слово, Софіє,

Приходь у мій дім, в дивину…

Цей вітер, з учора, не віє,

Цей вітер вника в глибину…

Приходь в моє творче начало,

В невимерзлість скрух, в туманú…

Тебе, кажуть, в шторми качало,

Сядь, трішечки передихни…

Ось – чай, а ось – кава… Тож – прошу,

Цигарку? Будь ласка, пали…

Тебе, таку творчу й хорошу,

Мені привели постоли…

Я спершу подумав: химера,

Я спершу подумав: мана…

Ти знаєш напам’ять Ґомера,

А це ж одкровень таїна…

Приходь в моє небо, Софіє,

В розмай, в незмарніле „курли"…

Вітрище з-за обрію віє,

Націлені в просинь стволи…

Вовки тебе хай не лякають,

Я сірих давно приручив…

В околах криївок блукають:

Пильнують пташине чив-чив…

Приходь в мої весни, Софіє,

Приходь в голосну сяйвину…

…Цей вітер, з учора, не віє,

Цей вітер вника в глибину…

…Ти знаєш його обереги?

Ти віриш в його голоси?..

…Ці хлопці вступили в шереги,

Красу свою – в безмір неси…

Софіє, вигнаночко з раю,

З далекого краю, з хребтів…

…Я теж тобі щирості вкраю

З Дніпрового неба, з степів…

Вони – і твої таємниці,

Вони – і твої голоси…

…А кріси тримають не ниці –

Достойники болю й краси…

27.10.2015р.