Надія

АНДРЄЄВА

СОПІЛОЧКО, ЛЮБЛЮ ВНОЧІ ТВІЙ СПІВ...

(акровірш)

Сопілочко, люблю вночі твій спів,
 Оселю він мою натхненням повнить,
 Пісень чуттєвих та химерних снів, 
 Ілюзій нездійсненних плине човник…
 Ласкавих слів, щемливих та ясних,
 Отих, що линуть пташкою до серця,
 Чаруючих, мрійливих та сумних
 Казок по вінця в місячнім відерці.
 Обнову вдягне лагідна зоря, 
 Лебідкою полине поза хмари…
 Юнацькі роки біля вівтаря, 
 Буденних днів сьогоднішні примари… 
 Летять, летять за обрій, за межу
 Юрбою гомінливою хвилини,
 Вони – мій скарб. В собі їх бережу,
 Немов потічок чистий, швидкоплинний…
 Освячені безмежністю краси,
 Частинками мозаїк різнобарвних
 Із пам’яті лунають голоси –
 Такі жадані в клопотах примарних… 
 Вони мене потішать, збережуть,
 І у журбі, і в щасті – завжди поряд.
 Й надії у зневірі додадуть,
 Снагою день прийдешній мій наповнять.

 Палкі бажання – зоряні мости,
 Іти мені ще ними, довго йти
 В далекі та незвідані світи…

________________
 © Надія Андрєєва