КОСТЕНКО ГЕННАДІЙ (ЮРІЙ ОШ)

м. Суми

СЕРЦЕ

Жалкую, що уже старий,

а то подався би у Київ,

антихрист де живе, котрий

Вітчизни серце ще не виїв.

Та хоче виїсти… Прости,

Всевишній, що таке міркую,

але, напевне, бачиш ти

в столиці нашій кров людськую…

А серце б’ється в цей момент,

неначе пташкою об грати,

вбиває сина підлий мент,

і завмирає бідна мати.

Душа сьогодні аж кричить,

стремить за славними синами,

вони являються вночі

мені промовистими снами.

Отож, жалкуючи про те,

що мрії тліють на полиці

бажань юначих, а проте

я серцем також у столиці.

КОРІННЯ

На Сумщині колись стрільці жили,

нам кажуть.

Жили… Отож і маєм здавна

силу вражу.

МІРКУЮТЬ…

Міркують, усе безкарно пройде,

на просторах убогої землі

забудуться знавіснілі пройди

і злочини великі і малі.

А раптом Холодний Яр затіє

у нас пожар без пишномовних фраз,

відродить знову живу надію

і враз про все згадає без прикрас?..

УБОГІСТЬ

Живу, живу… і правда гола

ураз відкрилася – навколо

така убогість постає,

що аж у вічі просто б’є.

Убогість мислення і духу,

нема ні поступу, ні руху,

пусті бажання і дрібні,

мов цвіль в гнилому кавуні.

І зверху бачу, і донизу

убогість нашу сиво-сизу,

що з давнини до нас прийшла,

убогу долю привела.

Отож, чи будемо до скону

молитися, мов на ікону,

на цю убогість навмання,

що з нас знущається щодня?