За окнами пушистая зима…



Виктория
АБРАМОВА
 

 * * *

Бразды правления решив забрать,
Декабрь послал унылые дожди.
Палитра дня? Не стоит уточнять –
В ней только серый можно наскрести...

Вчера чарующим был голубой
И золото оставшейся листвы.
Сегодня день – холодный, со слезой
Небес, лишённых прежней синевы...

Туман упрятал горные кряжи
И город стал на удивленье мал...
Готов декабрь снежок наворожить,
Создать из лужиц множество зеркал...

Но это планы. А пока – дожди,
И зимние курьёзы впереди...


Надежда
АНДРЕЕВА
 

СНЕЖНОЕ
 

К сегодняшнему дню пароль «зима»:
Настроены барометры на снежность,
И просится в созвучье «безмятежность»,
И хохлятся озябшие дома.

И старый ясень на краю двора,
Невольно став пристанищем вороньим,
Ворчит, качая ветками спросонья,
И дружно лепит крепость детвора.

А кот соседский, тот ещё прохвост,
За голубем лениво наблюдая,
От солнца заоконного чихает,
Умильно прикрывая лапой нос.

И утекает время в пастораль,
В заворожённость зимнего сюжета,
Не вспоминая вёдренное лето,
Укутав город в хрусткую перкаль…


Лейла
БЕГИМ
 

* * *

А у нас завьюжило –
Белым, тонким кружевом.
Занесло метелицей
Город мой... Не верится?
Не вернуться в прошлое –
Тропы запорошены.
И к весне забудется
Ожиданий улица...


Ніна
БІЛАНОВА-ТИМЧЕНКО
 

І ДО ВІЙНИ НЕ ЗВИКНУТИ НІЯК
 

 Зима фарбує скроні посивілі,
 Ридає над загиблими дощем…
 Коли сконає бісове свавілля?
 Прижився у серцях нещадний щем.

 Край неба на світанку багряніє,
 Неначе розлилася кров людська.
 Мій Господи, не забирай надії
 На Перемогу! Все в Твоїх руках!

 Знов час повзе до відбиття тривоги.
 Мій ранок знову хмарами набряк.
 І не знайти до спокою дороги,
 І до війни не звикнути ніяк…
 

Ірина
БУЛАХОВА
 

* * *

То мокрий сніг, то крижані дощі,
лягли мені на душу смутком сивим.
У затишок сховатися б мерщій!
А ще учора був таким красивим
цей білосніжний, урочистий світ,
мов перше не розтрачене кохання.
Сьогодні бачу лиш холодний лід
твоїх очей. Тож марні сподівання.
У хаті тихо. І найменший звук
не проника в самотності картину.
В куточку сум ретельно, мов павук,
плете свою підступну павутину.


Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 

О ПОГОДЕ... ВРОДЕ...
 

Что тут сетовать, право, – так было всегда:
В день какой распогодится только –
Не успеешь согреться, придут холода.
И, глядишь, – новогодние ёлки
Где-нигде начинают уже продавать,
Чуя шествие нового года.

Повторится знакомый сценарий опять:
Под шампанское, водку и соду
Будет съеденным вечный салат оливье,
Сыр, колбасы, селёдка под шубой,
Разномастное мясо – говеть, так говеть;
Извлекать, уповая на чудо,
Из колоды краплёной козырный валет
Или, может, – козырную даму,
В беспробудные будни ныряя чуть свет,
Завоёвывать шишки и шрамы.
Замешать на палитре свои синяки,
Их оттенками выкрасить небо,
Не скупиться – добавить зелёной тоски...

Бытие – неразгаданный ребус,
Что вращает латунные стрелки часов;
Не замедлит ничто их вращенья.
Если миром действительно правит любовь,
Значит – можно избегнуть паденья.
Значит – нужно по-птичьему стать на крыло
И парить до последнего взмаха.
В небесах не расставит силки птицелов.

Что тут сетовать – боли и страха
Нашей бытности хватит на сотню миров.
Бьём посуду и топчем осколки,
Разминаем комки пластилиновых слов...

Снова дождь припустил, и гроза – будь здоров...
Вот те раз – распогодилось только...


Олександр
ВРУБЛІВСЬКИЙ
 

* * *

Біліє зима за вікном,
Зоріє розписане небо.
Нагадує сніг молоко,
А місяць розмінну монету.

Натягнуте гілля дерев
Струною бринить на морозі.
Нас вітер штовхає вперед,
Лишивши за спинами осінь.

Замерзла скляніє земля
І світиться лід під ногами.
Сім градусів нижче нуля
Цокоче моїми зубами.

Пливу у потоці людей
За щастям уранці повільно.
Мене проведіння веде...
І я цьому твердженню вірю.


Сергей
ВЫСЕКАНЦЕВ
 

СНЕГОВИК
 

 Давай уйдём? Следы запорошит
 колючий снег январской синей ночью.
 Лишь снеговик, как толстый кришнаит,
 вслед прокричит нам что-то по сорочьи
 и желчью сплюнет, пригрозив метлой.
 Глаза, как угли, красные округлит,
 вдогонку просвистев мотив блатной,
 и лишь тогда мы разглядим, что это – Бублик
 (наш дворник. Из сидельцев. Альбинос.
 Ворона белая в оранжевом жилете).
 Нас, видно, спутал с кем-то, старый пёс,
 в полночной новогодней круговерти.
 А я подумал грешным делом: снеговик!
 Из снега баба – длинный нос морковкой,
 на кумполе ермолка и парик,
 и обязательно под мышкой поллитровка.
 Ну напугал же старый ловелас...
 Идем, проведаем сосну у ближней балки.
 Она под Новый год заждалась нас.
 Она ведь наша. Наша. Ёлки-палки.
 

Вероника
ГАБАРД
 

СНЕЖНОЕ
 

Как падал снег… нежнейшим из ковров,
Огрехи все вымарывал и правил.
И только те следы, что ты оставил,
В нетронутом снегу являли зов.

Являли чистоту и глубину,
И детское твоё чистосердечье –
То миром позабытое наречье,
Которым освящён нехитрый кров,

Где ты растёшь, и скоро выбьешь донце
Уютного и тесного мирка…
Мы с той главой повременим пока,
Покуда снегопад скрывает солнце.


Евгений
ГОЛУБЕНКО
 

* * *

Милая, слышишь, снежинка парит
Ранним предвестником нового чуда.
В белой завесе горят снегири,
Красными грудками вспыхнув повсюду.

Тайною графикой птичьих следов
Будут расписаны стёжки-дорожки.
Милая, видишь, на лужах ледок –
Скрыл наготу накрахмаленной крошкой.

Сказку предчувствием не торопи,
Вслушайся, вдумайся в каждую малость.
Ведь для того и горят снегири,
Чтобы любилось, хотелось, мечталось.


Сергей
ДУНЕВ
 

* * *

 Конечно, можно и о снеге,
 Но лучше всё же – о душе.
 Она ведь пребывает в неге,
 Когда заснежено уже.

 Она поёт, она ликует,
 Она стихи зовёт писать.
 Снег ни на что не претендует,
 Он чистоту свою дарует,
 Являя миру благодать.
 

Михайло
ЖАЙВОРОН
 

* * *

Не сховати у тінь
               цю нечувану тишу зими,
Хутряні хуртовини,
               абияк поношені вітром.
Усе явним стає,
               що було дотепер між людьми,
І немає куди вже подітися
               білому світу.

Місяць довгої ночі
               востаннє вкорочує дні
І крізь сито своє
               просіває зірчаті сніжини.
Просіває слова,
               що сказати хотілось мені,
А сказати не зміг, далебі,
               із якоїсь причини.

Проминуло багато чого, –
               не збулось, відбулось…
І розтоптані тіні
               виходять укотре на світло.
У шпарини клітин
               заповзає колючий мороз,
Але сонце спокволу
               уже повертає на літо.


Ірина
ЖУРАВЕЛЬ
 

НАМАЛЮЮ...
 

Світло... Ранок... День вплітає нитку.
Зимно... Сніг лапатий вкрив садок.
Я на склі малюю сніжну квітку,
Квітку, що із маминих казок.
Доторкнулась... Кришталево ніжний
Візерунок сяє на вікні,
Мрій моїх дівочих білосніжний
Час летить, крізь простір, на коні.
Що змінилось? Як тоді в дитинстві,
Так тепер я вірю у дива,
Тільки мрій моїх, отих барвистих,
Вже звучать по-іншому слова...
Не малюю я великих замків,
Грію душу дотиком руки,
Що розбудить ніжно на світанку,
Залікує рани, крізь роки...
Хай зима ще трохи норовлива,
Намалюю радість у очах,
Знай, для тебе буду особлива
Наяву і у казкових снах...


Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 

* * *

Як вчасно зимонька прийшла,
Тихенько випливла з туману...
З собою снігу принесла –
Оцю пухку небесну манну.

Художник сивий миттю взяв
Тонкого пензля й фарби білі,
Й красиво так розфарбував
Зимову вроду на подвір'ї.

Сріблястим враз розмалював
Дерева, сонні й захололі,
А соснам він подарував
Зимові шалики і льолі.

Шипшині радо гаптував
Стрічки атлáсні з ягід спілих
І всім-усім понасипав
У жмені самоцвітів білих.

А бородаті будяки
Поснули тихо й безтурботно,
Вдягнувши смушеві шапки –
І тéпло, й затишно, і модно.

І стало біло й гарно враз,
І чисто, й радісно, й святково,
Від срібних іграшок й прикрас,
Від чарівних картин зимових.


Ольга
ЛЕБЕДИНСКАЯ
 

* * *

Не хочется ни слов, ни дел,
А только света и тепла.
Сегодня двор помолодел
И раскалился добела.

Мой мир сегодня – из окна,
Из детского позавчера.
Одна. Как в садике, одна.
Вокруг снежинится игра.

Я жду, когда за мной придут.
Мороз рисует хвойный лес.
Нетороплив и пуст уют.
С карандашом в руке я здесь.

Танцует снег. А я пою
Ему мелодию полей.
Я жду и жду судьбу свою,
Единственную на земле...


Михайло
ЛЄЦКІН
 

* * *

Захìд, мов кірочка лимонна,
Ліг на гіпюр лілових хмар.
Туману білі мегатонни
Заполонили ліс і яр.

Пірнімо в диво це з розбігу –
І хай розтануть всі сліди
В тім, що єднає колір снігу
І свіжість теплої водѝ.


Лариса
ЛУКАШЕВСКАЯ
 

МИР НЕ ИДЁТ К СОВЕРШЕНСТВУ
 

Мне многое в мире сегодня претит –
Война, нищета, святотатство,
Но снова на грешную землю летит
Снежинок великое братство.

Задумаюсь, по небу взглядом скользя –
О нас и об участи нашей –
Ах, сколько того, что исправить нельзя,
О чём вспоминать даже страшно.

А снежная вьюга метёт и метёт
И замысел божий неясен.
И мир к совершенству опять не идёт,
В деталях с Творцом не согласен.

Мы в лодке одной, наша участь – грести,
Друг другу служа зеркалами,
И, сколько есть сил, над собою расти
Сознаньем, сердцами, делами...


Игорь
МАРКЕС


* * *

Ни горек, ни сладок, ни пресен твой день,
Его будто не было, видимо, вовсе.
Но мчится из детства куда-то олень,
Минуя в полжизни дождливую осень.

И снова на ветках сидят снегири
Из старой, затёртой по краю открытки,
И запах сосновый пьянит декабри,
И спорят о чём-то ветра у калитки.

А сверху спешат и спешат облака,
Меняя года у тебя на седины,
Да чёрным по белому вьётся строка
Дорогою зимней, дорогою длинной.

И словно в немом, бесконечном кино
Картинки из прошлого смутно мелькают,
Из осени в зиму меж явью и сном
Проносятся годы, растаяв…

Ни горек, ни сладок, ни пресен твой день,
Его будто не было, видимо, вовсе…


Ольга
МУСІЄНКО
 

* * *

Сніги, ніби савани білі...
Які ж тоді слались сніги!
І срібним мереживом іній
Розцвічував тихі сади.

Немов ялинкові прикраси,
Засніжені снили хатки.
Сліпучої диво-окраси
Мінились на сонці гілки.

Неначе пучки діамантів,
З них сипався срібний пилок.
А ми, гурт малих «екскурсантів»,
Ловили крижинки з гілок.

Закутані в теплі хустинки,
(Бо де ж тоді були шапки?)
На одязі – білі шротинки,
В очицях мигтять зірочки.

В пухнастих, м'яких кучугурах
Губилися наші сліди.
В дрібненьких дитячих фігурах
Сховався той час назавжди.


Людмила
НЕКРАСОВСКАЯ
 

* * *

Смотри, приятель, на часах
Уже зима. И потому
Златое солнце в небесах
Напоминает хохлому.
Скрипучий воздух свеж и чист,
Приятен привкус лёгких струй.
Вот так мороз-авангардист
Колючий дарит поцелуй.
Смотри, над снежною землёй,
Над зимним радужным мостом,
Такой цвет неба голубой,
Как речка, что покрыта льдом.
И я, как в доброй сказке, жду,
Что подоспеют чудеса,
Что, словно щуку, ты звезду,
Поймав, отпустишь в небеса.


Николь
НЕШЕР
 

НАКРЫЛА СПЯЧКОЮ ЗИМА...

Накрыла спячкою зима,
Запорошив судьбы дороги.
Страдаем горем от ума,
О Вечность вытирая ноги.

Жуем заплесневелый сыр,
Мечтою запивая будни.
В душе, чернеющей от дыр,
Играют ангелы на лютне.

Жизнь мчится мимо… В никуда…
Не удержаться на подножке.
И одинокая звезда
Бесследно тонет в чайной ложке…


Евгений
ПУГАЧЁВ
 

* * *

За окнами пушистая зима
являет нам великолепье мира.
А дома отдыхающая лира
листает позабытые тома.

Возьмёт, поставит… Снова Рождество
подарит драгоценные колядки.
Звезда, волхвы, и стойло, и ягнятки –
как безыскусно это волшебство!

Как притягательно, прилежно. Как
вселяет удивительную веру
в, казалось бы, бесплодную химеру!
Как разгоняет ненасытный мрак!

И вот – ликуют праздничные строфы,
доносят миру благостную весть!..
Так начиналось, но не перечесть
всего, что было до высот Голгофы.


Евгения
ПУШНОВА
 

СНЕЖНАЯ КОРОЛЕВА
 

Когда-то такая нежная,
И хрупкая до предела…
О чём ты вздыхаешь, Снежная
Холодная Королева?

На подиум если б ступила ты,
Тебе не нашлось бы равных.
Но зеркало вдруг разбила ты
На много осколков равных.

А взгляд до чего твой колок!
Коль дрогнут вдруг чьи-то веки,
И в глаз попадает осколок.
Тому и пропасть навеки.

Зря, что ли, снег путь твой выстелил?
Зря, что ли, тебя лелеет?
Но кто ж твоё сердце выстудил?
И кто его отогреет?


Людмила
СВИРСКАЯ
 

* * *

Одним движением руки
Я в «нежность» превратила «нежить».
Зима приходит вопреки
И начинает густо снежить.

Мне не из чего выбирать:
Со снегом вместе – или вместо...
На ощупь жить и умирать
Под тяжестью чужого жеста.

Зима приходит, как беда,
Среди надежд – больших и малых.
Я потеряюсь навсегда
В её бесчувственных анналах.


Владимир
СПЕКТОР


* * *

Зимним цветам аромат ни к чему.
Холодная их красота
Светит сквозь бело-зелёную тьму,
Бесстрастна и снежно чиста.

Светит бесстрашно, реально, всерьёз.
Она – над зимою и над
Грязью парит, побеждая мороз.
И в этом её аромат...


Ольга
СУРОВИЦЬКА
 

ЗИМОВИЙ СОНЕТ
 

За білими снігами ти.. Далеко...
Сніжинки вкрити все довкруж спішать.
Проте, тебе знаходять досить легко
Мої думки і серце, і душа.

А вигляне осяйне сонця деко,
Згадаю: очі радістю блищать!
І обіймаєш, мов крильми лелека
До себе ніжно горне лелечат.

Від нашого тепла оте «далекó»
Розтане й ніби знову поруч ми,
На відстані закоханої думки,

На відстані палкого поцілунку,
В тенетах чарівливої зими,
Що сипле сніг для нас, неначе з глека.


Виктория
ТИЩЕНКО
 

БЕЛЫЙ ПЛАТОК
 

Снег да снег. Небольшой городок.
Снег да снег. Белый снег под ногами.
Он похож на пуховый платок,
что когда-то вязала я маме.

Помню комнату. Теплый наш дом
(тихий вечер был снежен и светел).
Я сидела под белым окном,
набирая пушистые петли.

Календарный примятый листок
да свечи догоревшей огарок.
Как хотела закончить я в срок
нежно-белый пушистый подарок!

Будет месяца тонкий рожок,
и цветы, и мохнатые елки…
Недовязанный белый платок
До сих пор где-то скомкан на полке.

Обветшала, осела стена,
белоснежная вязь пожелтела.
Сколько лет, сколько зим у окна
ты одна в этом доме сидела!

Все глядела: не дочь ли, не дочь
в пышной шубке с узорчатым мехом?
Но глухая холодная ночь
в окна сыпала снегом и снегом.

Снег да снег. Небольшой городок.
Снег да снег. Белый снег под ногами.
Он похож на пуховый платок,
что когда-то вязала я маме.


Надежда
ФУРЗЕНКО
 

ДЕКАБРЬСКИЕ БУДНИ
 

Декабрь, отсчитывая дни,
Вздыхает каждый вечер.
Не любит праздной болтовни –
С морозцем, скупы речи.

У года плановый покой,
Замедлено движенье.
Он скован силой колдовской,
Угрюмо выраженье.

Декабрь отсчитывает дни.
Хоть каждый день короче,
У суток все часы одни –
Вот и длиннее ночи.

Идёт своим путём Декабрь,
И нам с ним по дороге.
Походка месяца легка –
В снегу не вязнут ноги.

Надежду, веру и любовь
Через рубеж несу я.
Снегами выбелится новь
И сумрак зарисует.


Светлана
ШАТАЛОВА
 

СНЕГ

                             Сколько нужно времени,
                             чтобы снег накрыл
                             вязанку дров?
 
                                                        Хосе Лара

Снег безостановочно спускается
на вязанку дров, что под оконцем,
и вязанка тихо превращается
в белый холм, сияющий на солнце.
День проходит, сумерки сгущаются,
и сиянье яркой белизны
постепенно тает и стирается
в облаке сиреневом зимы.


Любов
ШЕМЧУК
 

ЛАПАТИЙ СНІГ
 

Знову йде лапатий білий сніг,
він кружляє й стелиться під ноги…
Примостився скрізь, де тільки зміг –
на дахи, дерева й на пороги.

Сиплеться із неба, як з мішка,
невагомо висне у повітрі…
Радує засніженість така,
сніг люблю, коли немає вітру.

В тиші цій нечутно пада сніг,
вся природа наче заніміла…
Лиш дроти, здається, обважніли.

І дахи, й дерева побіліли…
Сніг кружляє… Свіжий білий сніг
перехожим падає до ніг.

 

___________________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/



 



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.