Валентина ЛЫСИЧ

В ЗИМНЮЮ НОЧЬ ...

В зимнюю ночь темень льётся с небес,
Спрятав в подол желтоватые звёзды.
Ждём с нетерпением разных чудес,
В кротких глазах отражаются вёсны.
Нам не страшна ни пурга, ни метель –
Греем друг друга хмельными словами.
Тщетно мороз пробирается в щель –
Искра любви пронеслась между нами.
Азбукой Морзе мигает фонарь
Рядом с раскидистым белым каштаном,
Только напрасно стремится январь
Всем показаться свирепым тираном.
Дом наш окутан уютом, теплом.
Смотрим в окно на круженье снежинок.
Счастье касается нежным крылом
Пламенных наших сердец-половинок.

--------

ЯНВАРЬ В НЕДОУМЕНИИ

Январь в недоумении застыл:
Зима, а холода нет и в помине.
Плюс восемь за окном – не стало сил
Метелям бушевать. И снег в гордыне –
На землю не летел. Он просто ждал,
Когда же на земле похолодает,
Чтоб совершить нехитрый ритуал –
Зима придёт, и кто там его знает
Он сколько пролежит: неделю, день,
Иль, если посчастливится, то месяц?
Вовсю природу одолела лень,
Классическая не писалась пьеса...

----------

ВОЗЬМУ БИЛЕТ ...

Возьму билет на Райский остров,
Где счастье, радость и любовь,
Где жить на свете очень просто,
Обязанностей нет оков.
Там время гибко, растяжимо.
Захочешь – век в тиши живи,
А нет – пройди сторонкой мимо, –
Весёлый праздник призови.
Исполнятся желанья сразу,
Хоть целый ворох пожелай.
Не изуверишься ни разу –
Там истинно блаженный рай!

----------

. ЧАРІВНА ЗИМА

Ця сніжна чарівна зима – творіння Божих рук!
Незаймана в ній чистота та білизна навкруг,
Де диво-птахи в небесах завзято чистять пух,
Свистить в сопілку заметіль і пестить тонкий слух.

Сапфірами блищать сніги. Мороз шука мішень.
Щипає руки, щоки, ніс – у міць повір лишень.
А сонце вигляне – удвох прославлять ясний день!
Щоб підбадьорити дітей – не жаль вітрам пісень.

Взяв санки в руки – і бігом на гірку за село,
І радість повниться в душі, і сонце не зайшло!
Затоплять грубки. Дим – стовпом. Додому час, в тепло.
Під сяйвом місяця стезя виблискує сріблом.

----------------

В ХОЛОД ГРУДНЕВИЙ

Музика в холод грудневий вчувається –
радо крижинки дзвенять,
Ледь доторкнувшись боками. Гойдається
зморений кущ – віти сплять.
Вже дощова не маніжиться сірість –
тішиться в танці мороз.
Осінь заснула, втрачаючи цінність, –
взятий в окови невроз.
Казкою дійсність реальна засніжиться –
інея блиски чудні.
Зимонька снігом пухнастим поділиться –
радісне свято – всі дні.

----------------

ПОРТРЕТ ЛЮТОГО

Хоч лютий суворий, – бажає тепла:
Торкнутись щоки, потриматись за руку.
Недаром не має другого крила –
Коханням своїм наближає розлуку.
Його імпульсивність не відає меж:
Нестримний, палкий, неспокійний, нервовий.
Відтінок жасминовий в погляд вплетеш –
І він ради тебе на казку готовий.
Рубіни, сапфіри, кришталь на снігу.
Блищить все на сонці і золотом сяє.
Набридне ж – покличе завію, пургу –
Заметами сильними, вітром лякає.
Мереживом білим прикрасив кущі,
Деревам фату начепив – наречені!
Дороги охайні – вмив сніг, не дощі.
У лютому смуток, хандра – недоречні.