Мазур Наталя

В осінню ніч крокую... 

В осінню ніч крокую... Тихо в парку...
Тьмяніють ліхтарі вздовж огорожі.
Крізь хмари місяць заглядає в шпарку,
Блищать зірниці на намисто схожі.

На вежі б'є годинник знову й знову...
Рахую пошепки: п'ять, вісім, десять.
Пригадую розмову телефонну,
Думки літають десь у піднебессі...

Ти так далеко і мені самотньо...
Холодний парк, шумлять тихенько віти.
Вперед крокую крізь нічну безодню,
До тебе хочу, ніде правди діти

Осiнь заблукала

В Подільських Товтрах заблукала осінь,
Іще гуляє в лісі манівцями,
Пісні співає разом з горобцями,
І пеленає небо в теплу просинь.

В люстерко озера вдивляється щомиті,
Із кучерів беріз знімає листя.
Ним трави посипає урочисто,
Щоб все було в брунатнім оксамиті.