ВАСИЛЬ СТАРУН


"а ми були малі та голі" –
А цвях іржавий і лихий:
Давалось кожному три волі –
Три зірочки – і степ сухий
Руда земля – червоні маки –
Туманні лики ворожби:
Ошуй – вода. а десно – даки –
Ковток печалі – і дружби
Побий трощаві пізні кості
У тиші кленів та дібров:
Тремкий качанчик у Замості
1.Примарний світ не поборов
Хай навіть бурштиновий буде –
Та де той клан і звідки клон.
Нащадки-цзи і пахол Будди
Зітертий з берести й колон
Акрополя і Квірінхалі –
Непевний Стоунхенджа знак…
Віряни – підійдіть до палі
Він – вже – зрадливця не впізна
І неупізнаний полине –
І візьме – кожен – гріх і гріб:
По хіднику його поглине
Безмежний Час років і діб
Діткнеться стелі озонатор –
а ми не голі та малі:
Копати землю і конати
На літописному столі


"немовби скалка в серце вбита" –
так класики тягнули в скит
крізь вушко голки – денце сита:
Її Душа гвалтує й спить
Вуста медові – дивні речі
Три літа ніжились в золі:
Вже думалось: "ось лик Предтечі"
а вийшло: "ми – малі та злі"
2.Зіпнись – зітхни – безхатько милий:
Тебе не жде ні жаль – ні сум:
Тікай в пітьму щодух – щосили
Через підступний ніжний струм
Біжи з камінням в обрусі
Немовби сивий каменяр…
Та… тільки зорі вічно в русі
Як і Небесний окуляр…
Люблю за мить до самострати –
До самоспалень і письма:
Не Дао мусиш обирати –
Згори ж – Бо – кинута сума


Пробивається з вересня
не ручай а ріка:
перевершена версія
3.Пастухам доріка:
"Ні трави – ні погарища":
"тріслих струн сивина":
"птеродактилі – хмарища":
"Се сміється Вона"
"І вино переточене
Запливає у тьму":
"Буде бите і кочене":
"Верх обійме страму"
Сніг нестриманий ляже
Стільки Око сягне…
"Битий Каменем шляше –
Хто тополями гне"…
День за днем сни полощені
зачіпають пірці
"За порожніми площами
Гомоніли старці"



"так ніхто не кохав – через тисячу літ"
прилітає пташа срібночоле,
Без води і гребців підступається пліт –
Біла-біла розсипана соле
4.Дар ножів ворухких виринає навспак –
Чорний сонях у подорож рине:
Черевик в черевик – Той – небесний простак
Розкидає з руки окарини
О кормичи – о крам – о підступні сніги –
Непоступливі сниці вітрила.
Протираєш вікно без снаги і синьги –
Так словами Ти душу ятрила
"так ніхто…" – так літа перетліли в ріці –
через пірвані греблі пірнули.
Ми небесні кати і підземні кравці –
Тьму років – як у серці поснули
Ми не прийдемо вже – ми сухі як лоза
У продажних кошулях – загатах.
Вже чатують на ніч Сухозлотень і Гза –
Тайновечір стоїть на Агатах
… Тільки хата некохана в тисячу снів
Не приймає заблуканих буслів:
Через тисячу літ – Хто – мовчати усмів
У порожньо глибокому руслі



За вершинами срібними
Є пусті – золоті:
А за крилами рибними
Тане Світ видноті
Видно ті перевалища –
Щирий – Твій – Ізмарагд:
"Бідні хлопчики з Павлиша" –
Хто їм в келії рад…
Рідні вигорти – гони:
5.Огинається слід:
Рятівні естрагони –
Літній дзвін "на селі"
Стануть вигони вигнуті
На чіпких рубежах
"ви писали – бо звихнуті":
"І розбестили жах"
Українська поезія
За верхів’ями тьми:
"Жезл зростає без вензеля":
"Спис на гиблі томи"
"То не ми за вершинами
І глухі – і сліпі":
За грозовими ринвами
Вірш безжальний "ді-пі"



"ти мене на світанні розбудиш" і
до Раю штовхнеш "необачно" –
Милим світом чаруєш і нудиш
Білим світлом пересит голубиш
Упокорений віхол собачий
Все минеться – і геть перетліє –
не знайти артефакти і типи:
переписаний визирне Млієв –
6.і за ним срібнолико маліє
вівчаренко чужої Ксантиппи
На догоду мовчанню і тлуму
Голос Твій виринає "нізвідки"
Хто напише і виплаче думу
Перепитої чорно слобідки
Коли спалять тіару і гуму…
"ти ніколи мене не забудеш" –
Буде півень співати опівдні –
Як сторгує актор Ботокуди
У Франківську – і може – у Відні
Переклавши – Той – камінь нагруди


Синій птах на сірих крилах
Принесе горня злотаве:
Ти мене так тепло вкрила:
7.Де ж туман над чорним ставом –
Над глибоким і німотним
Вудкарі в похилих чолах…
З нагаєм вчорашній сотник:
Хто ж – та з вас – святий Микола:
Одгук вітру – загук скрипу:
Тільки скрипки там немає:
Лиш сакральну хилить липу –
Човен в пущі знемагає:
День при дні: при ночі – лики
Світ зворушують черлений.
Сніг червневий – і великий
Через Тебе – через мене…


Каннібали: сторонні портрети
Протинають – прохромлюють плин:
порт Рені – праворуч – тільки трепіт
Виглядає з дрімот і долин
Долина непроглядна віщує
Оттоманок ряди та грозу:
Хто Тебе серед раю почує –
8.підкладе під крило терезу –
Хто відважний заступить зерцало –
Опромінить – запліднить поля…
Пташка ночі – в собі – замерзала
Перекинута – Нам – звідтіля


ниций – принижений бранець
кинутий Долі навхрест:
"ти ще надибаєш ранець":
9."ти ще показуєш перст"


квіт опадає зелений –
"сіється пил золотий":
"сніг – Що – з Вілюя і Лени":
"Слово – Що – руха плоти"
Плоть забувається всує –
"Мріє за пругом душа":
"Що тобі – Зірко – пасує":
"Лиш окуляр Ве Пе Ша"
10.Тіль перехлюпане листя –
"Корм для безрогих почвар":
"Свастя – то потяг і свистя":
"І – літургійний мочар"
Мічений Степ за журбою:
"Камінь важкий верстовий"
"Срібних жарин однострою
Не перетнуть острови"


"рученьки терпнуть" і світ запинає –
очі "злипаються" – свічка збіга…
Всі нас покинули – бідна Данає:
в синій Дунай утопилася зга
Речники втерпли – а речі потали:
11.Перезабулось як проліска цвіт:
З неба течуть в запорожжя канали
І ціаніди спалахують з віт
Боже мій – Отче – "злипаються віченьки":
не дотягти до найтонших глибин.
Згорнуться тіні тілами засмічені
По верховіттях палких горобин…



Вже день який лежу один
І стеля – Друг мені.
В легкому постуку годин
Порожні плинуть дні
Ні прірва – ні верхи – ні мед
не кличуть в пізню рань.
Стоїть планета Ганімед –
Хоч прикладай до ран…
І Ти сказала: "Ми прийшли –
Забудь минулий час:
Наказ і погук "Іншалли!" –
Зворотний Рух почавсь
Жахлива річ – вчорашні сни
Зухвалий свист амеб –
Вогонь трипалої сосни:
Такий вже буде треб
Вже день – який: вже – час який?..
Квиління німоти.
Переливаються чарки –
З Птахів смієшся Ти.



приміської зони кілька крапель
впали шинком та цинічним дном:
Тільки дим встає на слово
"Аппель": в цьому клубі не
біжить кіно: сольний протяг
насилає вітер: віть втрачає
силу восени: не вгадаєш –
як нагріє "Світер" – дивним
светром проз порожні сни



колоски перевиті забралом:
бранець бренькає струн вічових:
всеред ночі були – і забрали
не спитавши старої Сови.
"Sovtransavto" колеса спадають
в снігових потолочах доби:
Щось на іспитах довго питають
під замовлене вічко труби:
трубні згони та гони неправі
перейшли – наші – свічні поля:
кілька ряжених на переправі
вість ворожа від слів затуля
…хто притулиться: стіни гарячі
опережуть похід в нікуди:
Може статися: дерево сплаче
І поверне Сей відчай Сюди



крохобори уборені глуздом –
три галузки шурхочуть житлом:
Житній ринок вітає капусту
І звітує за кожним селом:
тут народжений – там одовілий –
скрізь пошитий у дурні дітвак:
Білий світ перед Богом несмілий
Дотикається солі – і трак:
Тор присипаний спить неудобно –
Непробудно колеса мигтять:
Буде судно – і нудно – і трудно
Та професію вибере Тать:
Як Танатос – як янгол пурхавий –
Кожен витягне жилу в струну:
Пориваєтся випити кави
І мовчиш про Країну-"страну"



Реконкіста втрачає припливи:
Поливальні години та міх:
"гострий Камінь ще пада на
Сливи": "гостра квітка запалює
Сміх"… провидіння – провидці
Лукаві: "від Луки – Несвятого –
маржа": "утопає в розмеленій
Каві": "Коліща – Що – зліта з
Віража": "вражі понуки никають –
нидять:"кількість юд потяглась
за межу": "І сліпі ("і засліплені")
видять: що я Брату – без Неба – скажу"


Любити спалені причали:
"втрачати згорені мости"
Коли "арчіли" та "арчали"
Сніги не бралися мести
месії у вагонах збитих –
"у пересіяних полях":
"буряк грудневий (може)
згнити": "на висоті
водневих плах": "пласкі
подоби ойкумени": "ой –
куме – не мана та плід":
"шикуйся з Борзни і до Мени":
"Але – розсипався болід"…
Любити будемо принади –
"І піраміди – і багно":
"Рогатий призвід – маринади
Світ занесуть глупе Дно"
Дано – одне: "забуте – Інше"
Сповитий скрекотень творби…
"пливи по Волі не змалівши":
"неси з каміннями торби"


поросте Сучава берегами
порадіє Соловій в суді:
Довгий шлях від Лазу до Бергамо –
Тільки плями по траві руді
Діти свасті та печальних вкорів
Тягнуться промінням золотим:
Красна дівка – Та – що не в коморі:
Місяць-серпик ще не змолотив
Жнивний пах подертий на дрібниці –
В дрібці солі Око неземне:
Не гуртуйтесь обрані та ниці –
Називайте серед вас мене



Соловки моє тіло минуло –
Промайнула душа в рукаві:
Добрим серцем і сріберним мулом
Одрікаються – майже – праві:
Руки тягнуться треносів – крони –
Короновані плинуть поля:
Очі вовчика – близни і схрони
Мушля-тінь не Тобі розтуля
Тільки топос тріпнеться бідовий:
Не блукальці – а сум ручаїв:
Пізній вечір зелено-бордовий
Не пручається в морі гаїв –
Ніжних гагілок названих скоро –
Стільки слів на погибель пішло:
Довгі стяги – а ще омофори –
Чаєня – що – не йшло а пливло



Я винен тим – що – Завтра хворий
Тобою і Твоїм ім’ям:
Не Сад – та Гестиманське море
Порожнє від зіниць і ям –
Від оберегів всутеніле
І змиршавіле від жури:
Повзти з нори Дніпром чи Нілом
В полоні "низу" і "гори".
Кому яке до того діло:
Я винен Там – повинен Тут:
Світило Світом володіло –
Та впало теж в Зелений Кут –
І теж розбилося на друзки –
І теж розбіглися часи –
Коли спускалися мотузки –
Тяглися до Землі паси
Я винен третє животіння
На керамічних небесах:
Страхайся – і змагайся з тінню
В нерайських кущах – Гончих Псах



Снігур прокинувся гіллястий:
"Стан Світу зімкне береги":
"мед гагілки нарає впасти
на пароплав із окуги"
сплять окуні зелено пері:
плітки червоні за селом:
"нам непотрібні півчі двері":
"Вони впадуть останнім злом"
так рано солов’ї запіли:
"і їхній щебіт – як мана":
"туман жовтаво-сіро-білий":
"Останній титр Твого "кіна""
короткі змахи індульгенцій
перед лицем – і за веслом:
"що" поламалось в диригенті":
"Хто впав за лісом і числом"



хабанери невизнана пісня
утинає готичні ряди:
Скажеш "кузня" – та вийде "залізня" –
Де – поховані наші труди
Продираються речі спізнілі –
Припинають в собі вороних:
чернь на пазлах і коники милі
За плечима – уже – борони
Боронь Боже співати "на люди"
Та спивати росу морову…
Світе любий – де – червень і лютий
Тихо падають в синю траву



ніби останній америцій
Час переписує шовк.
Камінь – що – випав із серця
Камінь – що – в душу війшов
Пісок пересипаний з волі
Змагається з вітром та днем:
Далеко розкішні красолі –
Куди ми з тобою майнем:
З Тобою той промінь грайливий
Такий непролитий в журі:
Були – чи ввижалися – крила
Як зайві слова в Букварі.
Літа молоді і старечі
Згорнулись вужем нутряним:
Давно вже обсипались речі
На теренах вражених рим
На рамі кварцяній і рибній
Ристалища – кості та шви:
Ти любиш купатися в липні
і знати – "так я ще живий!"
Пророком незнаним степами
Срібниться означений шлях:
Коли ще ви – іроди – спали
Той рій ворушився в полях
І гул вирізнявся і смуга
жовтаво-чорнявої мли
Від Дону – і далі до Буга
лягала на віщі столи:
Так родить земля невагома
І так засипа небуття –
Яка перевершена втома
Яка ще голодна кутя
В кутах наша сила і блиски –
І близько зоря – та чужа:
Душа в кураях одаліски
І страх не на вістрі вужа
Зливаються гори та обрій –
Зривається каменів міх:
Порожні – Ми – люди і добрі –
Наш крок перевалює в сміх.
Тупцюємо – місимо трави –
І тягнемо жили з душі.
Кому ж-ці – дванадцяті страви
І княжі на стінах мужі
Одгорне рукою циклопа
розбиті на друзки серця –
Пристане колючка до лоба
На спомин про Ніч і Творця
Та й сніг опаде від проперцій –
Що – ківш пилюжкий перебрів.
Ось камінь – так – випав із серця
І Душу в безпросторі стрів



чіпкі вози взамін печалі –
Чом сльози ллєш – моя – Маро:
Віньєтка зрізана в "Началі"
Опівніч віддана Міро:
Мірошник всипаний трухою –
гучні трахеї дмуть добу:
Ти не забув звізди – лиш хвою
На віхол стану Бу-Ба-Бу
Будитель – Будівничий схрону:
Не степові – та реп’яшки –
Йди до води – де – оборону
Тримають розпину цвяшки



І – все ж – кому печаль повісти
На роздоріжжях грозових.
В ту мить – як – в човен сісти
Відбувся злам і Стався звих
Душа злетіла і розтала –
І тать не випала у ніч.
Водою стежку протоптала
Сльоза із нерухомих віч
Вчувалося: чигають стріли
Перетинає тіло мра.
Любились ми – і торопіли
В ристалищах і тьми – й мира
І все ж над сажою саженні
Хронічно вимерлі світи.
Тіль коні в "яблуках" скажені
Були продовженням "вісти"…
То ж – вість така неопалима
Для кожного той знак самот…
Зрадливо вогник небом блима
І кров спада з порожніх сот



ніщо (до нас) не гомоніло:
діброва вирубана вщент:
"І гомо сапієнса" тіло –
І човен з назвою "Дербент""
І перебрід птахів мандруючих –
І найманців спокійний ряд –
І острів (цей) і той – Кундрючий –
На висоті поземних ляд
Затихло… стільки не дивився –
згорни літопис і не руш:
"в піраньях Літери сплелися":
"хрипіння позначає суш"
Жахне "Ніщо" крокує чвалом –
Примарних вершників жура:
"Ще автор не списав "Начало" –
Де має бути "кожура""
… хто має бути – стільки треба
живих – і неживих – у тьмі…
"Збереш Собі на рівні Неба
і збережи – як є – в "умі"



Сімнадцять фронтів Антанти –
Забиті поля стилом:
Зманіжені гицлі Канта
Ведуть мене чорним селом
Мовчиш у знайому пустинь –
краплини крапкі як слід:
Гусити легкої розпусти
Каяками звозять лід
Торги – нетривалі зблиски –
Фіскали до зиску смашні:
Забиті провалля колиски –
Машинами у вишні
Найтонший – той – клей вишневий –
Глевкий коридор пітьми:
За мевою три перени –
За крилами – піт і Ми…



Магістри – як Канді дати –
І син кандидата в сміх:
На променях сніг канатів –
Останній – без волі – міх
Сімнадцять шарів: розгули –
Гудки перемліють стяг:
Вервечками сліпо мули
Втомилися йти по костях:
Або – по кістках. Або – тілом
Коли погамовано лик:
Чому те пташа злетіло
Під іменем "Чортомлик"
Вигадуй – поший у дурні
Столітню війну як гріх:
Ти бачиш себе не в "урні" –
І дуже смачний горіх
Горіти фронтам за обрій:
Хай обри чи анти там –
І кожен – хто – був хоробрий
До Ирію всмерть не пристав
То влада – то безлад – Сонях
Поверне глевкі слова –
Де кома – чужа й стороння –
Амебою в світ сплива
Сімнадцять фронтів гарячих
Кружляють чіпку спіраль:
Незрячі вагони телячі
До ран прикладають сталь…
Нам затишок довго плаче
І чоботи – "гуп" та "гуп":
Крізь вінця – щось – п’єш гаряче
В гнізді театральних труп



молошні пігулки нірвани
на рівних стежах суєти:
"нора в норі – і їхні рани
кущем окремішньо мести"
поволі мста – і швидко очі
перебігають далину:
"Слів давучких ніхто не хоче
щоб не війти у мілину"
на рідних пагорбах і кресах
камінні погляди матрон:
"Живе в Тобі чіпка вереса":
"Та зраджує оксюморон"
та зрадить Все: "І час – і тіні":
"І холодок – і спека літ":
"Лише Собака – Що – на сіні
Подовжить незугарний слід"



Душа без тіла: як Їй важко тут
У літеральних хащах та углибах:
Всю Куренівку виспіва когут –
І випливе між зорі дивна риба
Крізь дрижаки змарніє пастораль:
Казенні двері мов кварцяні квіти:
В зупинці липня трохи застривай –
Але не мовча Тій Зорі стовпіти
Жага і піт присипані "на двох" –
Ще стільки сил і радощі на світі.
Відкрийтесь очі – взеленілий мох
Гойда земний і нестерпілий вітер



канон – тоді ще – тінь надвірна
снує надію позолот:
і скеля – чи снага – топірна
Була не при хистом пелот:
пілони крізь туман покори
Стояли в їжаках землі –
І протяги по коридорах
Як ниті сорому Далі
Все далі пробігали в пустинь:
Ніхто не мав жалю шляху –
чи гострі переходи хрусти
В похилих палицях "The Who"
Хронічні спогади версалій
В садах порожніх майорять:
В історіях сліпих Фессалій
Майори в нагідках стоять:
Стійкі трави ареопаги –
Що – пагін висохлий на прю:
Фреон від подзвіну забаги
Створив неправильну зорю:
Гострила Світ і вирізняла
Безпальна Жінка ворожка –
Солоний фриз – Свого – канала
Вела – як – партію "рожка":
Рік омине – і два – і безліч
Чіпким нутром стоїчних криг
І кілька русел з ночі скреслих
Збере крилом архістратиг –
Один – без війська та відваги –
На всю ширінь розлогих лук
І будуть з них покірні гаги
Сплітать слова з ворожих рук
Примерхти неждана пісне –
Настійний неступ жадана:
Все листя в золоті зависне
І жар вгамує борона
Не борониться від волі –
Не поховати самоту:
Всі бідні – радісні доволі –
Та мають Торбу Саме Ту



Ріки тікають від моря –
Сон по траві – та й присів:
Шепче чужий "I am sorry" –
Важко торкатися слів:
Темінь лексична – не сіно
Не пережиті часи:
Сонце і впало і – сіло
Тілом старої краси
Краще ніколи не мати
Ні талану ні добра
І не втрачати Аматі –
Скрипку – що – сніг пробира
Гострим окіллям до згуби
Чорним – давно – ручаєм:
Близько були – Твої – губи…
Тільки ж – камінням стаєм
Що перекочує броди
І видає плазунів –
Завше розмиті городи…
Що зберегти не зумів…
Ось і опудало стане:
Втеча від моря легка –
З докором вкрадені сани
Як епопея "ЗеКа"
Світ забіжить закрайока
Зміниться "нежить" на "жить":
Жінко моя кароока –
Шлях через зорі лежить


Тане обмова мов купіль
Зріє гарячий окріп:
Вже не відродиться кукіль
І не відкриється гріб.
Так воно має і бути –
Втрачені дні оминай:
Кузні омерлі та гути
І веселун Менелай –
А ще й Меланка на часі –
Попід горою – Купал:
Віхоть червінний на пласі:
Був молодик – і пропав
Ти не живе – а марнуєш
Божий талант і нудьгу.
Десь у собі ворогуєш –
А про чуму – ні гу-гу:
Гул не прокотиться краєм –
Верби спадуть нанівець:
Любимо тих – що – караєм
І не ведем під вінець:
Любимо – згубимо – втратим –
Найде холодна зола…
Землю засіють арати –
Та не торкнуться зела