На Інститутській залишились наші діти.

Крик душі

На Інститутській залишились наші діти.
Застигла в жилах кров, коли бій стих.
Сумління крає – ніде правди діти,
Там ми повинні були бути замість них.

Небесна сотне, ти пішла за обрій
Хоча ніхто вмирати не хотів.
Та віриться, що ранок буде добрим,
Бо Україна скинула катів.

Сльозами горю не зарадиш, ні!
Коли в брехні і шрамах вся країна,
Сказати просто треба «Ні» війні
І будувать, щоб відродилась Україна.

**********

Верховна Рада у брехні,
Що липне, наче павутиння.
Неначе у страшному сні
Державних змов хитросплетіння.

Мітлою б вимести усіх,
Що вчора кату присягали,
А вже беруть на душу гріх –
Нічого буцімто не знали/

**********

Это – война! - когда прикладом в дверь стучится враг!
Врага зубами рвите, слез не лейте!
Но как назвать, когда стволом грозится брат?
Я не пойму, ну хоть меня убейте…

Майдан давался нелегко…
Мы сбросили ярмо наполовину.
Но как до счастья далеко,
Когда наш русский брат стреляет в спину…

**********

03 березня 2014 року