Костенко Геннадій (Юрій Ош)            

м. Суми             

            ВІЙНА

Пронизують крики дитини

страшну канонаду долі,

що між териконами лине

на зимному видноколі.

А поруч лежить бездиханно

скривавлена щойно мати,

де сонце стрічав теплий ганок,

вже тліють останки хати.

Чекає під снігом на весну

гіркий полин біля тину.

Яке ж то життя перевесло

чекає на ту дитину?..

   НЕВІДОМІСТЬ

Невідомість – щодня,

невідомість – вже зранку.

Мов живу навмання – 

на чиюсь забаганку.

Якби знати, коли

щезне ця невідомість,

я б щоденно моливсь,

щоб прийшло щось натомість.

Я не знаю про те,

як я житиму завтра, – 

і зневіра росте,

в серці гасне вже ватра.

І надія проста

лиш чадить, наче вата,

бо вона мов не та

і нічого не варта.

Тільки вірю в одне – 

знову сонечко вийде

і зустріне мене,

як дитя миловиде.

Тож сьогодні мою

я кляну невідомість

і щоденно молюсь,

щоб прийшло щось натомість.

  НЕЗАЛЕЖНИЙ 

То на захід подивлюсь,

то в бік протилежний

 і… неначебто боюсь,

що я незалежний.

           ЗАМОРОЖЕНІ

Заморожена Вкраїна, заморожена…

сатаною заворожена…

Заморожені бажання і думки.

Все завмерло… Не завмерли хробаки.

Затягло життя якоюсь наче кригою,

обняло сумними крилами.

Мертва тиша… Тільки чутно: залюбки

доїдають Україну хробаки…

   ТРАГІЧНІСТЬ НАЦІЇ?..

Біда не в тім,

що ми віками – на колінах.

Біда у тім, що ми в житті крутім

не здатні до якоїсь зміни.

Лунає стогін, тихий дзвін,

про віковічнії страждання,

а підніматися з колін

нема ніякого бажання.

Чи це такий менталітет,

чи, може, нації трагічність?

Не знаю, що… та щось не те…

Невже це нам на віки вічні?