ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературної премії

 імені Олени Теліги (2014)

З циклу „ЗВОРОТНИЙ БІК НАТХНЕННЯ"

                            МЕЧ І МІФ

              Балада болю і випробувань

…І що таке  жертовність в час війни?

Поете, словом щирості війни!

І визначся, на котрому ти боці,

Будь вчителем і учнем на уроці

Життя, яке палає і клекоче,

І лиш безсмертю сповідатись хоче…

І що таке талант в часи війни?

Як маєш його, – в очі зазирни,

У ті, що звуться дзеркалом душі…

Це їх пильнують в полі гармаші,

Йдучи у свій, столеґендарний, бій, –

Туди, де кров скипає, мов прибій,

Собою омиваючи тіла, 

Позбавлені життєвого тепла…

І що таке молитва в час війни?

Це – згусток болю, туги, таїни,

За котрими стоять державність, чин,

Це – бруствер з мужності нескорених мужчин,

Яких в час болю неня привела,

Поклавши в мізок з холоду тепла…

І що таке чуття Вітчизни в мить,

Коли знамено на вітрах шумить

І дотика собою меч і міф,

За котрими – цілунок Суламіф?..

Питання – актуальні… Їх – вивчай,

Чаруйсь в них, як у росах іван-чай…

09.06.2014р.

                          БАЛАДА,

    В ЯКІЙ АВТОР ЗРИВАЄ МАСКУ

З КОЛОЛІТЕРАТУРНИХ ХИЖАКІВ

Шакали гавкають, а караван – іде,

Песиголовці шлях перепиняють.

Летить стріла в безсмертя молоде,

Мчать яничари, та – не здоганяють…

Бо мовив День: „Храни його, Господь!"

А ніч, як матінка, перехрестила:

„Іди у світ і словом верховодь – 

Раз Україна для добра зростила!"

Шакали гавкають, їх лемент доліта

З ярів, з дворів, де – півники й – клозети.

Та, на олжею барвлені вуста,

У відповідь не зводжу пістолети:

Шкодá свинцю, з якого кулі ллють,

І пороху шкодá для безголосків.

На паперті їм гривну подають

В тремтячу длань, яка стирчить з обносків…

І ті – беруть, лжеусмішку-сирець

Тримають, наче щит для оборони.

І бридко так стає: о хай вам грець,

Служиві нечестивої корони!

Риплять вози козацькі, тракт гуде,

Клопи й пупи у шинку ще пиячать.

Шакали гавкають, а караван – іде,

Позаду хижі постаті маячать…

                    БАЛАДА

     ПРОТИСТОЯННЯ ОРДІ

...Мені розважливо кажуть:

„Ходи в орду,

Грай на дуду – 

Зважай на вроду молоду…"

Я відповідаю:

„Та ну, в орду – 

З біди в біду?

Та ж цим занапащу дуду?"

Мені знову кажуть:

„Ходи в орду,

Плюнь на дуду – 

Вдар чорним лихом об біду…"

Я знову відповідаю:

„Але ж орда

Не зна встида,

Вона – над бідами біда…"

На мене вже гримають:

„Не підеш, братику, в орду,

Плати печалям вічну мзду…

А якщо ні, а якщо ні – 

Козакуватимеш в труні…"

…Я все збагнув… Я – зрозумів…

І, все ж, в орду йти не посмів…

Тепер орда мене пасе,

Повільно, з відстані, кров ссе…

…Та я орді сказав: „Не твій!"

І засміявся грім з-під вій…

…Ти що, орді – насупротив?..

…Господь шляхи мої святив…

20.08.2012р.

                    УКРАЇНСЬКА

     ПАТРІОТКА ОЛЕНА ТЕЛІГА:

         ГОЛОС, ПРИГЛУШЕНИЙ

ФАШИСТСЬКИМИ КУЛЕМЕТАМИ

  НА СХИЛАХ БАБИНОГО ЯРУ…

...Пане Симоне і пане Степане,

В рідних околах калинонька в’яне…

Хто її, бідну, з наруги підніме,

Хто перед строєм стрілецьким обніме?

Пане Симоне і пане Степане,

Хто перед боєм Вкраїну спом’яне,

Хто поцілує крило шовкошитне, –

Січене кулями жовто-блакитне?..

Пане Симоне і пане Степане,

Врівень із серцем правдонька стане.

Стріляним, зрадженим гляне в зіниці,

Волю вітаючи на колісниці…

Буде так, буде так – певна я, знаю,

Серед героїв Ваш лик розпізнаю.

Може, це трапиться дещо запізно,

Зі мною – Вкраїна:

Нині, завше і прісно…

…Амінь!

                  ПОСЛАННЯ

       ВДЯГНЕНИМ В НІЩО

Заздрісні мої, чого вам тра’ –

Зірку з неба чи, хоча б, з копра?

Заздрісні мої, агов, скажіть – 

Бантик вуст зів’ялих розв’яжіть…

Що вам тра’ від мене, що вам, що?

Злоба ваша – вдягнена в ніщо…

Непристойно никати в Саду,

Блазнів імітуючи ходу…

Одягніть, хоча б, якісь слова,

А то – всяке з голими бува…

                       БАЛАДА

                           ПРО

 ВІРОЛОМСТВО НЕМИТИХ НІГ

Рябі стицьки у мій Палац ходили

І на дзеркальних сходах наслідили…

Я жебри їхні ниці вдовольнив,

Швейцара, що на службі мав, звільнив,

Новому повелівши пильнувати:

З немитими ногами – не впускати…

Рябі стицьки книжки мої просили,

У захваті вітали-голосили…

Я їх впізнав, у милості – відмовив,

Тоді котрийсь з стицьків мене обмовив…

Рябі стицьки мене на сходах стріли,

Вклонившись тричі, мов кайлом угріли.

Та я їх, грижопупих, уже знав:

Зробив швейцару знак, і той – прогнав…

Тепер стицьки в Палац мій не приходять – 

З немитими ногами поруч бродять…

           І ПРИЙДУТЬ В МІЙ САД…

…І прийдуть в мій сад, і мене обплюють,

І в склянку з водою цикути наллють.

І скажуть: „Попробуй – солодка вода",

І зуби ошкірить їх злоба бліда…

Я склянку цикути до рук не візьму,

Я мовчки рушницю-двостволку візьму,

Зведу на лукавця і вимовлю:„Пий!"

І скаже хтось з ницих:„Який-бо ти злий…"

Я слухать не стану, я мудрий, як змій,

Я поглядом зло перекреслю: не смій!

Спитаю, однак:„Так солодка на смак?"

І вдавиться злістю котрийсь розумак…

Я – добрий: рушницю повішу на гак,

А сам задивлюся на пýрпурний мак…

Та тільки зіниці убік відведу,

Як грім розпанаха зорю молоду…

Поблідне, як смерть, та, що не зарида,

І губи прошепчуть:„Холодна вода…"

                          * * *

У таланту друзів небагато,

Йому першому підпалять хату…

Грязним словом сяйний лик обмажуть,

В час облави – хижо пальцем вкажуть…

У таланту хліб – із остюками,

Люта заздрість б’є його кийками.

Відмовляє у води ковточку,

Мітить тім’я срібним молоточком…

Небо водить міченого світом,

Начинивши мізок динамітом.

І коли він, часом, вибухає,

Кажуть, світ – безсмертя колихає…

У таланту – невигойна доля,

Та, як видно, на все – Божа воля…

ЗВОРОТНИЙ БІК НАТХНЕННЯ

                                                            Г. Л.

Немов неситі добермани,

Озуті в чоботи хули,

До мене ходять графомани

І вимагають похвали.

Їм похвала – бальзам на душу,

Їм похвала – як анаша...

А я казати вкотре мушу:

„Ваш вірш, на жаль, сліпе миша..."

Аж сатаніють графомани

І, згуртувавшись у кодляк,

Гарчать: „Розвієм дим омани", –

Беруть „на понт", на переляк.

Їх зброя – підлість і обмова,

Їх арсенал – олжа, брехня.

А тільки правдочола мова

Їх, гавкаючих, зупиня.

Я їх, безликих, не картаю,

А, помолившись солов"ю,

Рукописи назад вертаю – 

Як милостиню подаю.