Костенко Геннадій (Юрій Ош) (1939-2021)

    ВРАЖАЄ

Уже нічого не вражає…

Таке у мене почуття –

вітає щедро нас врожаєм

дивацьких витівок життя.

Але, нема де правди діти,

вражають не оці дива,

а що живу на цьому світі,

ще й усміхаюся, бува.

ГРА

По кордонах АТО

грає смерть у лото,

раз у раз виграє смертну душу.

Гру ніхто не псує,

дбає всяк про своє,

жодне серце ніщо не зворушить.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Чую стук у вікно,

і дзвенить стремено –

кінь баский поривається рушить.

То настала пора,

і прийшла хижа гра,

по мою, мабуть, стукає душу.

ІЗГОЙ

Народи є такі успішні –

мене аж завидки беруть,

а мій народ неначе грішний,

і чудернацька в нього путь.

Віками він живе ізгоєм,

ще й кожен норовить штрикнуть.

Не змалював би навіть Гойя

того, що глуздом не збагнуть…

І як один з мого народу

я народивсь ізгоєм теж,

по успадкованому коду

живу в раю убогих меж.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Чи поміняти власну шкуру,

коли іде така фігня,

чи, може… кинутися здуру

в обійми жінки навмання?

Доламують…

Доламують завод цукровий –

Сумського краю гордість і красу.

Сум’яни мовчки хмурять брови,

а керезовці* змахують сльозу…

Доламують… І думка зріє:

у цей найкаламутніший момент

все майбуття, всі наші мрії –

то наше вчора, страчене ущент.

керезовці* – від КРЗ (Краснознамьонний

рафінадний завод)

      СУМ

    Прибрала, сину, біля тебе, –

казала мати стиха

сама собі… Нависло небо,

немов журлива стріха.

Війна загнала у могилу

її дитину милу.

Шепоче сум на кладовищі:

     Де божий суд найвищий?..

ТІНЬ

Тінь героїв по Вкраїні

бродить, неприкаяна, давно,

бо клялась ще з пуповини

відродити гідності зерно.

Та, напевне, бродить всує

ця занадто величезна тінь –

вже ніхто не голосує

за колишню велич у житті…

Не по Савці, мабуть, свитка

в облямівці ясно-золотій,

не підходить нам у вжитку –

здаємося карликами в ній.