Костенко Геннадій (Юрій Ош) (1939-2021)


          Я все сказав…
 
Я все сказав…
Що не сказав,
можливо, несуттєве
в житті моїм миттєвім.
І хай у землю плодом йде нестиглим,
що доказати вже не встигну…
А навесні там, може, зійдуть
волошки, сині квіточки,
прості, як небо, тиха зірка
й мої віршовані рядки.
 
           Шепіт
 
Вже так завечоріло на душі,
ось-ось у серці потемніє,
мов хтось нашіптує думки чужі,
а відкараскатися ніяк.

Але зникає шепіт клятий той,
погляну тільки в боже небо,
в безкрає море як дивився Ной,
щоб там побачити що-небудь.

Тож сторожкий неначебто сапер,
дарма що й тріску не зачепить,
частіше в небо я дивлюсь тепер,
щоб не нав’язувався шепіт.
 
     Апокалипсис
 
Земля раздавлена сполна…
Лишь комарьё несётся роем.
На всей планете – тишина.
Людей осталось только двое.
Но эти двое – он, она
в любви венчАнном ореоле.
А в небе царствует луна,
княгиня словно на престоле.

Пусть будет завтра и потом,
всё по веленью Саваофа,
любовь не смоет и потоп,
и не раздавит катастрофа.
И если Богом будет дан
совет по вещему Завету,
они, как Ева и Адам,
возобновят свою планету.