Костенко Геннадій (Юрій Ош)



Рік новий… Старі думки
посідали коло мене
та й плетуть нові рядки,
ніби гіллячко зелене.

А зелене й білий сніг –
завжди кольори зимові.
Навіть бачу уві сні,
що вони зі мною в змові…

І віршовані рядки
розсипаю по ялинці,
мов зі щедрої руки
Дід-морозові гостинці.

… Свято сходить на поріг.
Щось на серці тихо скніє…
А ялинка в Новий рік
так привітно зеленіє.

ДЕНЬ ОСТАННІЙ

День останній минулого року
зачепився за серце моє,
у майбутнє ступити півкроку
він сьогодні мені не дає.

День як день. Тільки якось тривожно
на краєчку моєї душі,
і, здається, хвилинонька кожна
на хиткій зупинилась межі.

Та життя неможливо спинити –
це, звичайно, не перший кажу.
Доведеться цей день пережити
на крутому років віражу.

В РІЗДВЯНУ НІЧ

Якби заглянути у ліс
в Різдвяну ніч святую…
Там тишу, радісну до сліз,
ялиноньки вартують.

На білім-білім полотні –
краса зеленоока.
Над нею бачиться мені
ясна зоря висока.

То Сина Божого уже
над світом дух витає:
Христова зіронька лише
в Різдвяну ніч буває.

…На темнім небі уночі
як слава Богу-Лелю
велика святість височить –
благословляє землю.

МАРА

Цвітуть сади
травневим білим полум’ям –
весняний бал… І, як завжди,
над золотавим полуднем
горить блакить

попід захмар’я брамою –
гаряче сонце височить
обручкою яскравою.
Бджолиний рій –

мелодії мов тангові…
Летять неначе низки мрій
на олтарі до янголів.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Різдвяний сніг.
Січневе небо хмариться…
Мені ж травневий уві сні
медовий цвіт примарився.