ВАЛЕНТИНА ЛЫСИЧ



С головой в слова твои
кутаюсь,
Согреваясь ими, трепетно
радуюсь.
Как в расставленных сетях –
путаюсь.
И за счастье безмятежное
ратую.

А они – котёночком –
под ноги.
А они такие мягкие,
нежные.
Вот, к груди прижала бы –
дороги,
Страстные в своих желаниях,
грешные...

--------------

Iще я не чужа...

Іще я не чужа. Квітує врода.
Співати хочеться. З тобою зустріч – рай,
Жаданий, осяйний – винагорода,
Де щастя проситься: "Пізнай мене, пізнай!"
Ще солов'ї витьохкують завзято,
І зорі сиплються в долоні кожну ніч,
Твій поцілунок – як найкраще свято.
Ще стрімко погляди палкі біжать навстріч.
Для тебе я п'янка, солодка, чиста,
Бажана – з жадібністю випити б до дна!
І шкіра тіла – ніжна, шовковиста –
Як квітка гарна я, пахуча, запашна.
І голос мій ще дзвінко ллється в простір,
Ласкає вишуканий слух, біжить струмком.
Але ростки приглушеної злості
Змогли проклюнутися поспіхом, ривком.
Тепер не та. Пріскіплива, погана...
О, зовсім не така, яка була раніш!

Все думаю, а де ж ота, кохана?
Мабуть що пристрасті тій – незавидний гріш.

-------------------

. Iще не скошенi жита...

Іще не скошені жита. Іще не осінь.
Ще ластівка крилом черкає квіт,
Червона ружа вплетена в волоссі –
І сонячний такий широкий світ!
І до твого "Прощай!" ще так далеко,
Немов не буде зовсім... Тільки мак,
Земній красі вклонившись гречно, легко,
Червоні пелюстки зронив, дивак.

І пахне яблуками стиглими, полином
В садку, де груші жмуться на гіллі,
Де стежка загубилася за тином,
Де гордий сонях в жовтому брилі.
Ще вічка розкривають матіоли
І дивляться, як миготять зірки.
А я така щаслива – як ніколи!
... Ще дні без тебе болісні, гіркі.

------------

Для тебе все!

Для тебе тільки світ ось цей широкий,
Зорі промінчик перший, вітерець,
І навіть місяць в небі ясноокий –
Для тебе!.. Поле, спів птахів, чебрець,
Маленький, ледь помітний, та пахучий,
І ця дорога, що веде кудись...
І бір дубовий вдалині, дрімучий...
Божественно навколо – подивись!
І річка, що несе дзеркальні води,
І бабка з невагомими крильми
На очереті. Мошок хороводи,
І навісні розкатисті громи –
Для тебе все!.. Який же ти щасливий!
Бо крім усього цього – небокрай,
І сонце осяйне, розмай грайливий!..
Тримай в своїй душі, не відпускай!

----------------

Уже снiжить...

Уже сніжить, а я ще марю осінню,
Де грає різнобарв'я кольорів,
Прощальний спів птахів несеться просинню,
Ледь холодно від подиху вітрів;
Де просяться на ланч лискучі яблука,
Пузаті гарбузи свій гріють бік.
І зірка ніччю в небі нічия – блука!
І радість в серці в'ється... як торік.

----------------

Утренний подарок

А поутру подарок – первый снег
на жёлтых листьях, на траве, на крыше.
Как неуместно прозвучавший смех,
как чудо, нам ниспосланное свыше.
Как непредвиденный привет зимы,
на удивление, такой приятный!

Ликует радость, взятая взаймы.
И мир в окошке – беленький, опрятный.