ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Віслави Шимборської (2015)

                           БАЛАДА

                ПОЛАМАНИХ КРИЛ

…Прийшла до нас безрадісність життя,

Яка вона? Нужденна, гола, боса…

Колишні цінності лягли в сміття,

І все залежить від розкладів боса…

Культура – занехаяна й чумна,

Література, – що в загривку воша…

Любов? Недоцілована й сумна:

Для багатьох – не по кишені ноша…

В борделях проповідують розтлін,

Наркотики? Звичайні речі в школі…

За юну заокругленість колін

Матуся платтячко купила Олі…

Цих прикладів жебрацтва тіл і душ

Не передати на цупкім папері…

Державний муж? О, він – нікчемний вуж,

Він щось читав про повногубість пері…

Міста, що височіють на Дніпрі,

І, в першу голову, столичний Київ,

Давно взяли в оренду упирі:

Туман безтямств давно їм очі виїв…

Сліпців побільшало… Вони є скрізь:

На вулицях, на ліжниках, в колибі…

А в серці – неочікувана різь,

А безпросвітність? Та – в душевній глибі…

Відповідальність впала до нуля:

Кому й за віщо в нас відповідати,

Коли на покуті гарує тля,

А тлі не прийнято за всіх ридати…

Колишні і сьогоднішні – брати,

У спільних банках їх пекельні бакси…

Нам кажуть: „Досягли ми висоти,

Розбещеність – це нинішні релакси…"

Земля втомилась від пітьми і сліз,

А їй нав’язують злочинства й болі…

Що? Шкіряних побільшало валіз?

В борделі не питають паспорт в Олі?

О, так! Усе це, дійсно, так,

І в цьому ми Європу не зганьбили…

…А що життя? Ціна йому п’ятак,

Ще панщину ми ніц не відробили…

25.09.2015р.

                    НА ГЛИНИЩАХ

          ЗЛОЧИННОГО ПОТВОРСТВА

…Всі добре знають: жити так не можна,

Але мовчать, мов з ночі кажани…

І жодна душенька, свята й вельможна,

Ніц не завважила на власних снах вини…

Жулинський, Драч, Павличко, навіть Дзюба – 

Усі вони з кошари, де жують…

А я питання нині ставлю руба:

Яке меню вам нині подають?

Ви – з тих, які пошились в демократи,

За Неню віддасте і каблуки …

Але на душу вам її начхати:

Ви – правнуки лукавого Луки…

Для ваших ста личин це не образа,

У вас же – захалявні образú…

Ви – та, злом декорована, зараза,

Яку назвуть екземою кози…

Я вас не поважав, не поважаю

І в чорну вашу не вступлю сльозу…

А ще… народу з панщини… бажаю

Рубать мечем зачумлену лозу…

Вона – хистка, вона – неблагородна,

Вона – потвора, котра не зника…

Що їй душа розіп’ята народна,

Що не вартує, навіть, п’ятака?

Є, кажуть, окрім цих, у нас ще Ліна,

Але й за нею зримий контур зла…

Її, кимсь декоровані, коліна

Сіяють нам не далі ремесла…

…Всі добре знають: жити так не можна,

Але мовчать, мов з ночі кажани…

…Літературщини орда вельможна

Жує свій харч край вовчої стіни…

25.09.2015р.

          ЗЛЯГАННЯ З АКУЛАМИ

…Злягання з акулами – справа марудна,

Але ти спробуй, колего…

Стоять в тумані рибальські судна,

Як тебе звать? Олегом?

Ну, от і добре, ну, от і славно,

Акул тут, справді, до біса…

В сексі веди себе, сер, заглавно,

А головне, – не бійся…

Злягання з акулами – гріх? Напевне,

Та –  аж ніяк не смертний…

Акули й море – щось безперервне,

А ти ж смакун не інертний?

Пливи і знай, що навстріч любові – 

Все’дно, що в обійми смерті…

Про це вже писав академік Бові:

Слова його – принци вперті…

Ти теж упертий? От і чудово,

Пливи, потішний, в лагуну…

Даруй, що навчаю дещо бредово:

Ця лекція – по Джо Муну…

У дока немає чітких деталей,

Цю запомітку – в пам'ять внеси…

…Облиш, колего, нюхати клей,

Ліпше купи в циганки труси…

В циганки? Авжеж! Вона – молода,

Вона молода ще й гожа…

І в сексі, зваж, не знає встида,

В житті цім – лиш перехожа…

…Злягання з акулами – справа свята,

Навчайся цих справ неспішно…

…Життя – усвідомлена суєта,

Тремтіть за нього?  Це ж смішно…

24.09.2015р.

           ПАРУВАННЯ ПАВУКІВ

       З циклу „Фізіологічні етюди"

…Я бачив парування павуків,

Вони були мені, завваж, цікаві…

Відбившись від павучих зграй-полків,

Вони злу похіть порали на лаві…

Туристи їх обходили, як стій,

І лише діти й домогосподарки

Спостерігали нищечком з-під вій

Результативність збочинської спарки…

Це ж чому збочинської? Я повстав

Супроти вислову самого себе…

І срібний портсигар, який дістав,

Ледь не продав сутулистому ребе…

Але – про павуків… Ці два були

І справді, моїй щирості цікаві…

Так в творчу сонячність чаклунств пливли,

Що їм віддав я першість, а не каві…

Їх не цікавив натовпик людей,

Вони своє робили і – по всьому…

Не вабили їх гасла ста ідей,

Як ваблять Анжеліку, Клару, Ньому…

Я – тішився на святі парувань,

Дарма, що все воно було павуче

Й під стягом ненормованих тривань…

Їм фюрер позаздростив би ще й дуче…

Не знаю, як з цим в Сталіна було,

Дейкують, що – ні сісти, ані злізти…

А павуки враз скліщились: вело

До цього їх вгрузання в моралісти?..

Моралі в сексі, кажуть, не бува,

Та що мені сказати вам наразі?..

…Попробуйте повірити в дива,

Що павуки потвердили в екстазі…

24.09.2015р.

                      СЕКС КОТІВ

…Коти, кохаючись у затінку дерев,

Мов хтиві збоченці зчинили рик і рев…

Сусіди вийшли на балкон в тривозі,

Від злучки хвостанів оговтатись не в змозі…

Було за північ… Всі в будинку спали,

І раптом ґвалт: біда? погром? підпали?

Іван Петрович, взявши дробовик,

Ледь не перечепивсь об черевик…

Але, оговтавшись, зітхнув: „Котяри?

А най би ви на тиждень дибки стали!"

Але коти,  набравши творчі бали,

Сіамських самок довго ще довбали…

До ранку рейвах не збавляв напруги,

Давно над нами не вчиняв наруги

Світ з лагідними лапами й вухáми:

Ніч секстурнір тривав за лопухами…

Коли ж закінчився, ми – ще не спали,

В матраци вставивши боєзапали…

25.09.2015р.,

м. Січеслав.