ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

                      * * *

…Я тобі вже більше не читаю

Свої вірші… Що вони тобі?

Книгу скрух неспішливо гортаю,

Вдячний всім ярам в моїй судьбі…

Що вони мені? Приколисали

Всі мої гіркоти і жалі…

І дарма, що бджоли в них кусали,

І пригоди в них жили малі…

Ті пригодоньки – давно відквітли,

Ті пригодоньки – давно в снігах…

І байдуже, сірий день чи світлий:

Тиша з тиш – по вовчих берегах…

А вовки? Вони пішли далеко,

Їх словами з віршів не дістать…

…Дихати в ярах і досі легко,

Та найліпше книгу скрух гортать…

29.09.2015р.

                    МОВЧАННЯ

    З КОЛИШНЬОЮ КОХАНОЮ

…Пригощайся бубликами, люба,

Їх мені привéзли з базарíв…

Ті, за котрими не ходить згуба,

Як стинають чола в упирів…

Пригощайся, ось їх ціла в’язка,

Смакувати ними – диво з див…

Та й в казках од них іде зав’язка,

Якщо душу ще не натрудив…

Що з тобою? Ти не хочеш, мила?

Та візьми, хоча б, на лівий зуб…

Доля ж не за так тебе ганьбила,

Що ягíд розсипала козýб…

Ягоди тут більше ні до чого,

Ти й сама це відаєш, але

Гріх в тобі цю істину зачовгав,

Хоч і прояснить її незле…

Пригощайся, чай – небавом буде,

Та й без чаю з бубликами – рай…

Хто, крім нас, поцілить серцю в будень?

Не гордуй, мовчанням не карай…

Я тебе в ці спогади покликав

Не для того, щоб в журі мовчать…

…Знаю: журавель наш відкурликав,

Але ж білі лебеді ячать!..

29.09.2015р.

                      * * *

…Босі твої ноги вірш цілує,

Сич з розгілля скоса погляда…

Хто тебе, в пораннячко, милує,

Коли в росах клен і лобода?

Босі твої ноги… Ой же, босі,

Черевички канули в ріку…

Я жупан твій зняв не на морозі,

Порав спішно лише раз – таку…

Ти стелила нам, для двох, на сіні,

Ти в одежі щебетів була…

А за вікнами – дощі осінні,

А на сіні – ягідка з тепла…

Босі твої ноги… А коліна?

Все, що поза ними, – таїна…

Ти в ту ніч була така нетлінна,

Ти в ту ніч була така одна…

Тільки раз я знав тебе в обіймах,

Тільки раз я знав тебе в жазі…

…Як стрічався з щастям навпереймах, – 

Розказать кому? Хіба, сльозі?

Босі твої ноги… Зовсім босі,

Сняться й досі, але – що тепер?..

…Цілувались ми не на покосі:

Вище неба дах наш Бог підпер…

29.09.2015р.

      ПИСЦІ ВИНА І СТУЖІ

       З циклу „Нові проекти"

…Закам’янілі у безвір’ї, індики,

Всі в золотім пір’ї,

Читають вірші про красу,

Які я в сутінки несу…

А в сутінках – нові проекти,

Нові промовці і проспекти,

І всі – такі непогамовні,

І, геть до несхочу, гріховні…

Гріховність їхню бачу зблизька,

Щось є у ній від зваб Ониська,

Якого кеп списав на берег,

Тому він і худий, мов берест?

До худорби нам справи мало,

Якщо не зло її тримало

На золотому повідочку

Не десь – в зеленому садочку…

…Ми – всі звеличились в безвір’ї,

Індики ж в золотому пір’ї

До вічних істин геть байдужі…

Йдуть дні – писці вина і стужі…

А що ж індики? Їх секрети

В домашні сховані котлети,

Де забагато перцю, кажуть…

Цим, хіба, творчість в сажу вмажуть?..

…Хто відповість на цю зухвалість?..

…Життя – смаків довготривалість,

А ми в смаки, як в колір, вхожі,

Бо не якісь там пси – вельможі…

29.09.2015р.

               * * *

…Сойка на очереті

Стишено щось співа…

День в золотій вереті

Хтивий туман спива…

Ми, крізь туман ідучи,

Руки не розвели…

З обрію грім крізь тучі

В нас розряджа стволи…

Сойка на очереті,

Як, в срібних снах бува,

Соні чи, може, Ґреті,

Зніченість скрух злива…

В горщик чи в згірклу душу?

Хто ж нам про це – в нагу?..

…Щирість, палку і дужу,

Грак лупа на лугу…

Сойка на очереті 

З щирістю – не в ладах…

…Прикро, та в цім сюжеті

Приязнь – при лжемедах…

29.09.2015р.

              ЦИГАНИ

…Степом ішли цигани – 

Стримані і сумні…

Бог їм видав догани

Геть за те, що й мені?..

Скрипки їх – не тужили,

Скрипки їх – не сміялись…

В щирості не божились:

Кари Бога боялись?

Тихо ішли, молились,

Кожен з них – про своє…

На реп’яхи ще злились,

Мештів у них не є?

Боса ватага в полі

Зникла за кураями,

Та залишúлись болі – 

Там, де яри чи ями…

…Степом ішли цигани – 

Стомлені і гріховні…

З дворища баби Ганни

Ночви вкрали – неповні…

Баба, услід, – ціпуру,

Темні, як ніч, слова…

…В казку цю, ледь похмуру,

Вкраплені сни й дива…

29.09.2015р.

                 БАЛАДА

          З ПРИСВЯТОЮ 

 ВКРАДЕНОМУ ТИРАЖУ

…Слова, заковані в міраж,

Вас цілували?..

…Чекісти вкрали мій тираж

І – заховали…

Я, шаленіючи, сказав:

„Душа – не з криги:

Світ – в часи зла – іхтіозавр,

Помстяться книги…"

Слова, заковані в сніги,

Вас обіймали?..

Хай знають ниці вороги:

Нас – не зламали…

Вірш і його товариші,

Це, в мить прозріння,

Життя і Смерті гармаші

В ста озаріннях…

…А книги треба повернуть,

Інакше – горе…

В бік зла мені і не сякнуть,

Ти чув, Єгоре?..

Душа, розкута і сумна,

Зрить зло в прицілі…

…Іде війна… Страшна війна,

Ті й ті – ще цілі?..

…Вже й Захід зна: і кум, і сват,

І – резиденти…

„Украли книги?.. Ну… Быват..

Вот, ведь, моменты…"

Моменти, звісно, не нові,

Як тут не чхнути? 

Зітха коршак на тятиві:

„Слід повернути…"

…Чекісти, знає хай весь світ,

Украли книги…

Мов обтрусили айву з віт

Якісь ханиги…

…Я цих ханиг ніц не лякав

І – не лякаю:

І не в таке мій вірш вклякав,

Я – в суть вникаю…

…Через коліно вербувать – 

Лиха прикмета…

А так, скажу, козирну рвать – 

Що мальви – з кулемета…

Я псам – не свій і не чужий,

Я – перехожий…

З моє у творчості пожий,

Я – посох божий…

Ось чому книги слід віддать,

І все – по всьому…

Віддать, неначе відридать

Аґента Ньому…

…Я вийшов янголом з ріки,

Вогнем – із криги…

…А вам і досі невтямки:

ПОМСТЯТЬСЯ КНИГИ!..

Р.S.

…Коли це буде? Бог свят зна,

І я це знаю…

…Ворожі вийдуть імена

Не з хвиль Дунаю…

29.09.2015р.

                   БАЛАДА

        СТЕПОВИХ ЖАЛІВ

З циклу „Вершники і прапори"

…Дзвонять дзвіночки в житах,

Дзвонять в ярах, на левадах…

Мерзне жура на вустах – 

Навіть при  сяйних бравадах…

Дзвонять жалі степові,

Дзвонять печалі нагорні…

Вірші в туманах живі,

Зваби їх скрух невідпорні…

Я їх шаную чолом,

Я їх шаную вустами…

Мальви цвітуть за селом,

Вмиті дощем і літами…

Скільки минуло? Яри,

Схоже, не все пам’ятають…

Вершники і прапори

Книгу повстання гортають…

Шириться жовто-блакить,

Чорне й червоне – в обнімку…

Мак зосенілий не спить

Ось на цім, голубе, знімку…

…В небі – провіщення птах,

В небі – розковані хмари…

…Дзвонять дзвіночки в житах,

Тіні лягають на мари…

29.09.2015р.

       ВЛЕЖАНІ ГРУШІ

                 Балада

…Падають груші в траву – 

Жовті, дозрілі…

Я їх з дитинства ще рву – 

Там, де стернища та ріллі…

Груша – стара-престара,

Сонячна, богоспасенна…

Любить плоди дітвора

З дворища діда Арсена…

Хутір у діда старий,

Ще й полинами розрісся…

Звать – Ховрашачий… Тут рий

Нори: всім вистачить місця…

Дідові діти давно

В місто служить подалися…

…Робить дід з грушок вино,

Чари – крізь щем пролилися…

…Падають груші в траву – 

Жовті, дозрілі…

Я їх і досі ще рву,

Ставши босоніж на ріллі…

В снах їм лежать до пори:

Влежані груші – спіліші…

…Пахнуть смерканням яри,

Грають на скрипочці ліші…

29.09.2015р.