ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Шота Руставелі (2012)

                       * * *

…За сонними ярами – туманú,

А за туманами – старі байраки…

Кохана, на журбі нема вини,

Ганьбу внесли в одвірки вурдалаки…

Се були дні глибоких потрясінь,

Се були дні, що бавили навроки…

Що толку від осінніх голосінь?

Життя дарує нам свої уроки…

За сонними ярами – полини,

Гіркі до згуби: чорні, безголосі…

Кохана, наші вірші – скрух сини,

Ти їх не розгубила ще й подосі?

Вони – в альбомі, де чистосніги

Автографи свої не залишали…

Вони – не друзі і не вороги:

Коріння їхні дихать снам мішали?..

За сонними ярами – туманú,

А за туманами – старі байраки…

Дороги щастя й болю перетни

В роки посухи і в години мряки…

І зрозумій: душі не все одно,

Чиї вона читає фоліанти…

…А це вино, а це гірке вино

За нас хай вип’ють в ніч комедіанти…

16.11.2015р.

                        * * *

…Каміння – дике, мов собаки дикі,

Каміння – дике: спробуй, приручи…

Воно душею і чуттям столике,

З його глибин енергії вточи…

Каміння – дике, мов осінні ружі,

Його снага таїться в глибині…

Я з ним зустрівся в ніч вогню і стужі,

І міряю ним суть в самотині…

Каміння – добре, як бублешна хмара,

У нім захована душа віків…

У нім – тайнопис скіфа і шакала,

І їхніх громобрових родаків…

З ним не так просто слову гомоніти,

А коли, часом, визріє пора,

Воно не кинеться в печалі скніти,

Як і пороги, що в душі Дніпра…

16.11.2015р.

                        * * *

…Трава пожухла, відійшла на спóчив,

Трава пожухла, впала в забуття…

Немов її і справді хто зурочив,

Мов призвичаїлась до каяття…

Трава злягла на узбічі, зачахла,

Трава зійшла за виярки: здалась?

Мелодія її в сльозі затихла:

Упавши, вже й в душі не підвелась…

Трава, мов жінка з осені, змарніла,

Трава втомилася? Трава впеклась?

На скрипці успіхів відгомоніла,

В тривоги – розпачами  пролилась…

…І ось тепер – безтрав’я на порозі,

І ось тепер – безтрав’я в туманí…

…Так безшелесно в ліриці і прозі,

А як без неї вам? А як – мені?..

16.11.2015р.