ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Віслави Шимборської (2015)

З циклу „МЕЛОДІЯ ЗБОЛІЛИХ ПОЧУТТІВ"

                         * * *

…За спиною твоєю спить мовчання, 

За спиною твоєю – німота…

Звідкíль вони? З біди, із невтручання,

З яруг, де вовк закопує літа?..

За спиною твоєю спить судома,

За спиною твоєю – смертний глід…

Ти, народившись на стерні, не вдома,

Вустами згуб відшукуєш свій слід?..

Я в цім тобі лишé допомагаю,

Я в цім тобі лиш прутик подаю…

Де стрів тебе? В калиновому гаю,

Тебе – куріпку і тебе – змію…

Що ти робила? Поливала грядки,

Що ти робила? Ніжила плачі…

А на душі сукали ниті прядки,

А на душі щербилися мечі…

За спиною твоєю бродять кози,

Гарцюють коні, рушиться стіна,

Квітують мальви… Змроки і морози

Світ запевняють: в слові – таїна…

До тайнощів душі і вірш належить,

Він – з праколишніх, він – не є мана:

Але, якщо за ним є час простежить,

Є змога зрозуміть: наш світ – вина:

Її не обмінять на стародруки,

Їй в коси стрічку див не заплести…

…Але ще можна взяти на поруки,

Але ще можна з бруду підвести…

21.11.2015р.

                       * * *

…Куди пливеш ти в лодії жаги?

Куди пливеш ти в сутінках, кохана?

В твій бік злом поціляють вороги,

Об’їдками з чужого достархана…

Куди пливеш ти річкою хули?

Куди пливеш ти крізь сіді тумани?

За частокóли, за старі вали,

За котрими розіп’яті обмани?

Куди пливеш ти в лодії прощань?

Куди пливеш ти в лодії покути?

Вітри тебе ведуть в сад пригощань,

Твоє безсоння хочуть в щебет взути?

Але тобі це все – не до потреб,

Але тобі це все не знадобиться:

Ти серцем не належиш до загреб,

В твоїй душі мелодія різьбиться…

Хто її вчує, хто – обереже?

Хто в білі шати зваб її одягне?..

…Допоки ти веслуєш в негліже,

Є й ті, хто велич скрух твоїх осягне…

21.11.2015р.

                    * * *

…Ходіння по битому шклі – 

Всього лиш ходіння… Ходіння?

Твої вінценосні жалі – 

В туманах тривоги видіння…

Ходіння по битому шклі – 

Дотичність до цвіту, до крові…

Тебе ще не видно в імлі,

Та кроки вже знать ґонорові…

Ходіння по битому шклі – 

Це змови балад з нагідками,

Це – лід, що ґаздує в теплі,

Це ніжність з чужими руками…

Ходіння по битому шклі – 

Це втрати, що змрокам належать… 

…Це – невиліковні жалі,

За котрими райдуги стежать…

21.11.2015р.

                      * * *

…Твої човни втекли в мої тумани,

Твої човни? О так, твої човни…

Їх шлях через оркестри і омани,

Через свавільну хтивість бистрини…

Твої човни втекли в невипадковість,

Твої човни? О так, твої човни…

Їх не лякає висміяна совість,

Вантаж у них? Кочерги й кавуни…

Куди їх путь? За хутори, за села,

За безгоміння, за хулу хортів…

Чи не тому їх повість невесела?

Чим світ її присмачити хотів?

Спитав би Галю, але – не на часі,

Вона на кухні порає борщі…

А досвід мій? Він на приватній пласі

Цілує в тім’я згуби й радощí…

…Твої човни втекли в мої тумани,

Твої човни? О так, твої човни…

Вони – ста див пекельні отамани,

Кому дано сягнуть їх таїни?..

21.11.2015р.

                    * * *

…На айстрах ґаздують тумани,

Вкладають в їх душу свою…

А птахи летять за лимани,

А туга – сестра солов’ю…

Про тугу не будем, кохана,

Про тугу сьогодні не тра’…

Не час гіркоту з її дзбана

Пригублювать в шатах шатра…

На айстрах ґаздують тумани,

А в річці зітхають соми…

В душі поселились обмани:

Голублять гріхи чи громи?

До них мені, люба, байдуже,

Не знаю чому так, але

З вівторка люблю тебе дуже,

Про це й моє слово мале…

На айстрах ґаздують тумани,

Що вчора лиш вийшли з пітьми…

…А птахи летять за лимани – 

Туди, де любилися ми…

21.11.2015р.

                        * * *

…Мої сади обходьте стороною,

Кохана, яку більше не люблю…

І то дарма: зимою чи весною,

Я профіль ваш в тумані не стерплю…

Для мене він – скабрезна випадковість,

Для мене він – лиш мумія і все…

…А як же совість? А скажіть, як – совість?

Лелека, котру вітер в ніч несе…

Минаймо один одного, минаймо,

Як ніч минає зорі з небуття…

…Цей розпач в книгу згадок повертаймо,

На ньому – візерунки каяття…

А каяття сьогодні не на часі,

А каяття сьогодні – злі дива…

…Лежить мій вірш, мов голова, на пласі

І крівцю з вени смертної спива…

21.11.2015р.,

на архангела Михаїла

                                    * * *

…Плачі – повертаю в пенал, немов олівці кольорові,

Платити за них маю нал, та лише не скрусі, не злові…

Плачі – повертаю в пенал, з них користі мало, єдина,

Вони – лише твій арсенал, лжепісня твоя лебедина…

Плачі – повертаю в пенал, вони вже давно відговіли,

Вони вже не той амонал, що рушив і замки, і – вілли…

Візьми їх собі для потреб, хоча і тобі вони зайві,

Із них не вимоцюють склеп з капличкою містики зайшлі…

Плачі – повертаю в пенал, немов олівці кольорові,

Платити за них маю нал, хіба що, лиш мальві й Дніпрові…

А ти? Ти з плачами „на ти", ти їх вже відважно віджала,

А тому прощай і – прости: пильнуй свої жалячі жала…

21.11.2015р.