ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії
імені Чеслава Мілоша (2015)
З циклу „ЧАС ВІЙНИ"
МОНОЛОГ З-ЗА КАФЕДРИ БОЛЮ
…Де ваші книги? Хто й де їх читав чи читає?
Де ваші книги? Маразму руді пацюки?
Серце моє вас, безкрилих, сьогодні вітає,
Нумо з Парнасу усі, як один, навтіки!..
Де ваші книги? На сайті – лиш сірі обноски,
Як вам не соромно за графоманське лайно?
Образи ваші? Вони – глупоти недоноски:
Вас схоронивши, на часі пригубить вино…
Де ваші книги? Нехай би вже й іншої мови,
Де ваші, зіткані з болю, коштовні слова?..
…В часі моєму ви – шкурники і людолови,
Ваше безчестя – зле гаддя, що сморід спива…
Де ваші книги? Скажіть мені, де ваші книги?
Те, що ви пишете, то – таргани лжеснаги…
Літньої спеки чоло ваше з чорної криги,
В пору безчасся ви – гідності злі вороги…
Вас проклинати? У цьому немає потреби,
Вас ображати? З якого це дива? Скажіть?
В часі і просторі ви – бездуховні амеби,
Служите кату, кривавлячи сутність? Служіть!
Я з ваших віч не завважив святої іскринки,
Я з ваших вуст не почув благородних балад…
…Ваші слова – яничарів невільницькі ринки,
Зовсім не думав, що поруч – безликості лад…
14.08.2015р.
ЧАС ВІЙНИ
Пацифістська балада
…Який огидний час війни!
Безтямні люди… Хто вони?
Мерці? Зворотний бік відваги?
Ні просвітління, ні – поваги…
Вони – опудала нікчемні,
Хоч на екрані, часом, чемні…
Їм лише спробуй підморгни,
Як біля тебе вже вони…
Якого дябла чи холери
Вони ведуть в пітьму ґалери?
А в тих ґалерах, як по суті, –
Ми, до безвиході прикуті…
Який потворний час біди!
Безвихідь подолавши, йди
На бій з блювотною бідою,
Як предки – з чорною ордою…
Який огидний час нечемності!
З ним поруч – голоси безтямності…
…Такий-бо час? Така доба?
Ганьба, хто дума так! Ганьба!
А може, не ганьба? Ганеба!
В форматі від Землі до Неба…
17.08.2015р.
БАЛАДА
ПРО
ПОСТРАДІАЦІЙНИЙ СИНДРОМ
З циклу „Переродження котів"
...Коти, переродившись у слонів,
Виходять на запльований Хрещатик...
Угледівши це, докір занімів,
Відчувши смерть на скрижанілий дотик...
Оце вони, реалії доби,
Оце вони, реалії безчестя...
Що в днях заховано, окрім ганьби?
Душі розіп’ятої безшелестя?
Коти, переродившись у слонів,
Хрещатик не розчавили до щенту,
Лиш овид понад ним геть стуманів,
Це сатана в околах править ренту...
Життя котів, які зросли в слонів,
Поліпшилось не ледь, а навіть дуже...
...Під фейєрверками чумних вогнів
Як поживається вам, віщий вуже?..
20.08.2015р.
ФРАҐМЕНТ
З РЕСТАВРОВАНИХ ТЕКСТІВ
С. БОНДАРЕНКА
На правах літературного фейлетона
…Отож, об’ївшись слив, – на унітазі
І пúшу вірші, щоб тремтіли вразі…
Не просто вразі – люті вороги,
Яким в підпоміч йдуть з канад сніги…
Сніги – снігами, а життя, все ж, вічне,
В його основі щось святе й кармічне…
Хоч сотню раз таланту запереч,
Та є посвідка в нього від предтеч…
Я ж заперечувати не збираюсь:
На унітазі мучусь і караюсь,
А щоб добігти істини, так – ні:
Хозарський бог клопочеться в мені…
До нього я прип’ятий почуттями,
І свідчу в цьому мертвими життями,
Які мені придбали трунарі –
В обмін на крадені каламарі…
Чорнило в них святе, мов кров з сокири,
Про це з небес вже й янголи сурмили…
…Отож, насидівшись на унітазі,
Збагнув: як бути в творчому екстазі…
20.08.2015р.
БАЛАДА З КРИПТОНІМОМ В ЗУБАХ
Є. М.
…Сумні настали дні, сумні ще й сумовиті:
Пригублювать пісні чи в лазні вовком вити?
Сумні настали дні, сумні ще й сумноброві,
Несолодко в цих днях ні пням, ані діброві…
Сумні настали дні: ні пити, ані їсти,
На покуті сидять, злом зморені, чекісти…
Сумні настали дні: і вчора, і сьогодні,
Хліб розпачу жують на кресах земноводні…
За щелепою в них припнуті трамонтани,
А їх чекістський бог все вимага сметани…
Сумні настали дні, сумніші чи й бувають,
А мертвяки в труні на чорній скрипці грають…
Мелодія її відома ще з Союзу,
Поклонимось і ми в ніч Робінзону Крузу:
За те, що не прогнав той П’ятницю від себе,
Що з скрухи виринав, як маг Каленик Скребе,
Вітаючи народ, і псів, і крокодилів,
І яблуко ренклод ніс в бік масних мундирів…
Мундири? Вони що? В охранки влада нині,
Вона, вся в піджаках, смакує в тещі дині…
…Зачумлені й тупі сьогодні парадують,
Вони мене й мій вірш, дейкують, нагодують…
Сумні настали дні, сумні, але – хороші,
При кленовій труні блазнюють блохи й воші…
У них закон один: хто плаче, тих – добити,
А хряків з СБУ на три дні возлюбити…
…Цікавинки цих днів мені не імпонують:
Чекісти й унітаз мій потайки пильнують…
Я в курсі, що вони мене приговорили,
Ще й фалос перед цим свій струпиками вкрили…
…Сумні настали дні, та що тут говорити?
Товаришу майор, дозвольте прикурити…
20.08.2015р.
БАЛАДА ПРО МЕТАЛЕВІ ДЕРЕВА
З циклу „Правдоподібні міфології"
…Металеві дерева ростуть, як звичайні,
Металеві дерева ростуть і ростуть…
Хто їх тут посадив? Схоже, люди відчайні,
У яких замість мізків розсипано ртуть…
Металеві дерева плодів не збирають,
Металеві дерева – самі по собі…
Але янголи божі їх крони карають
Тим, що вічна їх впертість належить ганьбі…
Металеві дерева не дивляться в очі,
Металеві дерева роси не імуть…
Їм все’дно, що світанки, що – зморені ночі,
Біля них скалить зуби земна каламуть…
Металеві дерева ростуть, як потвори,
Розкайданене щастя? Воно – не для них…
В шатах їх не побачить ніколи дітвóри –
Ні по буднях, ні в сонячні дні вихідних…
Хто їх тут посадив? З ким конóзисті дружать?
Ці питання й мені недоречно звучать…
…Хтось сказав, що вони – в інквізиції служать,
Та мерці про свій злочин первісно мовчать…
21.08.2015р.
* * *
…Поети не змагаються з охранкою,
Поети пишуть вірші про вино…
Чекістське зло за траурною рамкою
Смердить, мов тричі гашене вапно…
Поети – сіль землі, що налаштована
На смак овець, верблюдів і людей…
А що невчасно іноді куштована,
То в цім не винен лірик Амадей…
Поети йдуть незнаними дорогами,
Непізнані ніким, вони – ніхто…
І, якщо впали десь, перед відрогами,
Поставить хрест по них лиш дід Пихто…
Але спасибі буде хай і дідові, –
Тому, який книжок їх не читав…
…Митці належать беззавітно світові,
Який розкутість мислі привітав…
21.08.2015р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.