Б.Мозолевський

        Гробниці /скифських/ царів містяться в Геррах, 

до яких Бористен ще судноплавний

                                                                              Геродот

Життя і смерті спивши щедрий келих,

Усі літа спаливши на вогні, -

Я  скифський цар, лежу в дніпровських Геррах,

І стугонять століття по мені.

Колись цю річку звали Бористеном,

Сколотією – всі оці краї.

Як пахли по степах тоді нестерпно

Кочівками осінні кураї!..

Гей, гей!.. Колись і я ходив тут юним

Поїв коня з безсмертної  ріки…

Пройшли мов сон сармати, готи, гуни,

Авари, печеніги , кипчаки.

Чиї тепер там кроки землю будять?

Чия зійшла над обрієм доба?

Я міцно сплю, тримаючи на грудях

Тяжінь високовольтного стовпа?

Над ним гудуть вітри в сталевих струнах.

Під ними землю крає чересло.

Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,

Чоло ж моє колоссям проросло.

І хай сівач з блакитними очими

Ще тричі вищих обширів сягне, -

Це наша з вами спільна Батьківщина,

Бо як ви з неї вирвете мене?

Бо хто вам майбуття з минулим зв*яже,

І хто навчить любити ці кряжі,

Коли і він зі мною поруч ляже,

Три кроки не дійшовши до межі?

 А гуси знов гелгочуть на озерах,

І пахнуть медом плавні навесні…

Я скифський цар, похований у Геррах,-

Мій спис і меч, і кінь мій при мені.

Стихотворение дано в  авторской редакции, впервые опубликованной в газете «Днепровская правда» в 1973 году