ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії 

імені Міхея Емінеску (2013)

З циклу „ЧУЖІ МАНІВЦІ"

                     * * *

…Мерці ідуть… Свяченої води

Надпити хочуть, але – марно, марно…

В корчах їх губляться сліди

І досі ще безкарно… 

…Мерці ідуть… Злочинна суть

Їх в змроках небувала…

…Що в світ несуть? Та ж каламуть,

За нею – зла навала...

05.10.2015р.

                 * * *

…Немає ради на біду,

Давно немає ради…

…А я – про совість молоду

Без нігтика бравади…

Немає ради на вовків

З лихого підворіття…

Ведеться так ще з правіків:

Не згасло зле поріддя…

Немає ради на олжу,

Давно нема… Й не буде?..

…Коли ж устійнимо межу

Безчесть, лукавий люде?..

05.10.2015р.

                 * * *

…Якої лихої години

На серці так тоскно мені?

Святого так мало в людини

Чи хортопродажніють дні?

Якої лихої печалі

Дороги лягли в манівці?

Втомились булані та чалі

Чи зрадили душу співці?

Якої лихої відрази

Набралися ми в чужаків?

Невже – братовбивства зарази,

За котрою гáньба віків?..

05.10.2015р.

                   * * *

…Втративши совість і душу,

Як їх відновлювать мушу?

Жодних пояснень нема:

В прикрощах – сутінь, пітьма…

Втративши сонячну мову,

Як переможемо змову?

Підлість і гáньба стоять – 

Щирість і чесність гноять…

Тяжко відбуть з гнойовища

В час, де крамола й кровища

Перед ордою рачкують:

Лихо з бідою змичкують…

…Як хижу змичку розбити?

З чорного дзбана – не пити!..

05.10.2015р.

                            БАЛАДА

      В ОКОЛАХ ЦВИНТАРНОЇ ТИШІ

…Могили не плачуть і ніц не сміються,

Могили на цвинтарі не гомонять…

А часом до тиші такої вдаються,

Яку у покійних повік не віднять…

Могили не плачуть… Така їхня доля,

Могили не плачуть… Така їх судьба…

На всі їх печалі господня є воля:

За ними – де слава, де – змрок, де – ганьба…

Могили – не відчай, могили – відлуння

Того, що збулось, а чи мо’, й не збулось…

Могили – печалі і скрух многоструння,

Все те, з чого пам’ять душі і колось…

Ідем на могили чоло прихилити,

Тут ближні і дальні рядами лежать…

…А пам’ять ніколи й нічúм не втолити,

Вона – як наморена в днях сіножать…

…Могили не плачуть і ніц не сміються,

Могили на цвинтарі не гомонять…

Сніги на них падають, тіні снуються,

Від милості божої їх не віднять…

05.10.2015р.

                       * * *

…Долиною – босоніж? босонíж?

Долиною – снігами, як журбою…

Вона – мов у руці кривавий ніж,

Спроквола наготовлений до бою…

Долиною – зійду на манівці,

Долиною – згодую гіркотину…

Долиною – горенить при щоці

Мак-дикосій: не той, що біля тину?..

Долиною – так солодко душі,

Так гірко – полину й червоній м’яті…

А де поділись мальви й спориші –

Ті, що перед любистком винуваті?..

Долиною – босоніж? босонíж?

Долиною – снігами, як журбою…

…Кохана, серце й душу – болем ніж,

Не переймайсь знетямством градобою…

Сьогодні – все забулось, все – збулось,

Сьогодні – все на покуті в тривоги:

Від житніх, половіючих, колось

До маків, повних розпачу й знемоги…

05.10.2015р.

                           * * *

…На болоті, в околах його, – кулики:

Прилетіли з далекого краю?

Тут без них проминули, як в пісні, роки,

А сьогодні – хоч душу розраю…

Я давно тут не бачив їх, люба, давно,

Ще з тих пір, як вогонь зжер природу…

Хміль біди нагадав знов скажене вино,

Котре спито сльозі в нагороду…

А сьогодні – не вірю очам: кулики

Знов у наших краях, на болоті…

Це ж не рік з того часу одквилив – роки,

Гіркота – в рамі скрух в позолоті…

Кулики повернулись! Хай сонячно їм

Буде тут і отут, і – край річки…

Захистити б їх серцем і словом своїм,

І вітати красою смерічки…

…На болоті, в околах його, – кулики:

Прилетіли? Вернулись? Здалéка?..

…Хай проллються на вічність ці щирі рядки,

Мов тумани з господнього глека!..

05.10.2015р.

                         ЧУЖІ МАНІВЦІ

…В полі скирти стоять, в полі скирти стоять,

А сніги передчасні – над ними…

Скрухи в слові болять, скрухи в слові болять,

Хто назвав їх гріхами земними?

В полі скирти стоять, мов змарнілі хатú,

Лише вікон їм, сонним, бракує…

Як од скирти до скирти біду перейти,

Коли та в ста гріхах колінкує?

В полі скирти стоять… Наречені снігів…

Хто нарік їх такими словами?

За душею у них сто чи й більше боргів,

І всі – в відчаю над головáми…

В полі скирти стоять… Скиртоправи давно

Подалися під Харків чи в Смілу…

Там чекає їх сад, там чекає вино,

Там любов вони знайдуть невмілу…

Ну, а тут в полі скирти високі стоять,

Ми з тобою в них знайдемо щастя…

…А сніги – відболять, як печаль відболять,

Та залишаться Віктор і Настя…

Скільки років підряд в полі скирти оці?

Скільки років нас люблять тривоги?..

…У гризотах своїх ми – чужі манівці,

Котрі з відчаю збились з дороги…

05.10.2015р.

                           * * *

…Де ти слово взяла, мов терпкий ананас,

Де ти слово взяла, у принуки?

Це воно приневолить до спільності нас,

А за ним – черстві діти, онуки?

Де ти слово взяла, як волоський горіх,

Розлупать його вдвох нам несила…

Ластівки підпалили зневіру з-під стріх,

Чи не ти їх, кохана, просила?

Де ти слово взяла? Це ж з якої вини?

Хто його фарбував полинами?

Хто його осквернив? Мо’, оці кажани,

Що бідою нависли над нами?

Де ти слово взяла, мов розбитий кавун,

Що морозом пройнявсь на баштані?..

…А над яром безчинствує чорний пливун,

А над яром – злий місяць в сметані…

Я тебе розпізнав і навік не люблю,

Я тебе мав забути, а тільки…

…У Всевишнього кари за ніжність молю,

Коли входжу в безодню Орільки…

05.10..2015р.