ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Чеслава Мілоша (2015)

З книги „ГОЛОС КРОВІ"

      ЧОЛО З КОХАНИХ РУК

…В літа дитячі, голоп’яті

Мене купала неня в м’яті,

В ромашці, в сонячнім любистку

Ще й говорила: „Мій любимко"…

В літа юначі, калинόві

В Орілі, як в живій основі,

Мене ти ніжила до згуби

На хвилях ночі: губи – в губи…

Ріка була, мов срібло п’яне – 

Аж серце мліло полум’яне,

Аж дух займало од люботи,

Аж доля дивувалась: „Хто ти?"…

В літа осінні, в дні зимові

Печаль не кланялася змові – 

У Ворсклу входила й виходила,

Чоло з коханих рук підводила…

Ті руки пахли чебрецями – 

Як в дні, де ти і я серцями

Ріднилися… І манівцями

Брели у трави-медоноси  

Спить млосні місяцеві роси…

А роси нас в зелі вінчали,

Прискіпливіш орди вивчали…

Коли ж, здається, упізнали, – 

Сніги завершили фінали…

В літа, не кляті і не м’яті,

Були і ми в судьби на святі:

Під райдугою цілувались:

Душа з душею парувались…

Тепер, в сум’ять на роздоріжжі,

Мов козаки на Запоріжжі,

Цілуєм божих барв барвінок,

Немов у льолях дів-первінок…

…Барвінок душу обпікає, 

Не кожного в сюжет впускає…

18.05.2011р.

                  БАЛАДА І СУДЬБА

                                                                              Галі

…Мій вірш – любов і голод, спека й холод,

А на доважок – гіркота і солод…

Все інше – від лукавого, який

У вересі з відьмачкою палкий…

Словам зозуля літ та й літ кувала,

Поміж рядками – срібний цвях вбивала:

Забракло, певно, в неї золотих

На роздоріжжях кручено-крутих…

Коли ж знайшла – розтринькала поволі,

Літа її були, авжеж, не кволі:

Лягало на крило і під крило,

Відома річ, не лиш моє чоло…

Та я на ту зозулю не в обиді:

Балада і судьба – мої обидві…

Цілую їх в міжбрів’я псам на зло,

Аби безсмертя людяним було…

16.05.2011р.

                         БАЛАДА

             ДО ХЛІБА ТА СОЛІ

                               З

                          циклу

       „Держава коліс і кентаврів"

…Заріс бородою, як циган з похмілля,

Що сагу мені розповів про Трипілля,

З якого сам родом, хоч нив не орав – 

В запої на скрипочці „Мурочку" грав…

Благаючи в неба земної юдолі,

До хліба та солі шукав щастя-долі…

Усе, що знайшов, закопав-загубив:

Державу коліс і кентаврів різьбив…

Життя і мене, що святого, дістало – 

Заріс бородою, як циган Шептало…

В цирульню раз в квартал до Моті ходив,

Та ба, каре серце в пивній застудив…

Тепер, кара божа, навспак все виходить:

Сама пані Мотя до мене заходить – 

І варить, і смажить, і, мов Алібек,

Зі мною, по-братськи, смакує „Казбек"…

02.07.2011р.

       САМА СОБІ КУМА

                    Балада

                        про

     чекістську помічницю

                                                       Н. П.

…Письмачка ця не без ума – 

Давно сама собі кума…

А що з чекістами в ладах,

То в творчості ще й має „дах"…

Душа – ніде не протіка

Ще й підвечеряти гука…

А як вечеря промине,

У ліжку хто мене помне:

Мо’, лейтенант, мо’, капітан,

З ким стану в сороміцький тан?

Полковник, що раніше був,

На точку N в Сибір відбув…

Майор, що зграбно цілував,

Любов за казку купував:

Хоч милою й не називав,

Зате, як ніжно казкував…

А нині бахурів катма,

Відтак – сама собі кума…

Сама стелюсь, сама молюсь,

Сама, як хто наллє, нап’юсь…

І хоч стара, та ще служу,

А де – нікому не скажу…

15.05.2011р.

                       * * *

                                                              О. Ж.

…А цей сексот – чекістський хміль,

Спортсмен і чемпіон в придачу:

Живе, немов на квітці джміль,

Бенкет замовивши „на здачу"…

По невиразності душі

Нагадує дрібну комаху…

Псевдо ж – мастите: Чан Кай Ші – 

Девіз: в пітьмі не дати б маху…

І – не дає: снує, снує,

І друзів зраджує, і рідних…

В печерах днів бабло кує

На службі в недоносків різних…

Себе на сходках велича

В майбутньому маститим мером…

…Палких ілюзій дитинча,

У рабство продане химерам…

13.07.2011р.

м. Січеслав.

                 СЮЖЕТ ПРОЗРІНЬ

…Вечірні сутінки – терпкі й прозорі,

Вечірні сутінки – в ногах криві…

У них – не пишеться романс про зорі,

У них – зле чується бузку й траві…

Якась невтоленість висить над ними,

Якась спустошеність в чудній душі:

Слова, що в небі звалися земними,

Присіли спочивать на спориші…

Сидять, мовчать, спогадують спроквола

Про те, ким зафрахтовані були…

А в сонній клітці чистять дзьоб спроквола

Папуги – сущі вам антиорли…

Батьки дітей годують, одягають,

Готуючи в незраджений політ…

Усім, що мають, їм допомагають,

А вікувать – одним на схилі літ?

Питань – багато, а одвітів – жменька,

Питань – як ось мурашок цих в траві…

Мов сива горлиця – в печалі ненька:

Кровинки рідні – душами криві…

Що мати їм? І що їм сивий тато?

Продажні душі – в бізнесі хосен…

У світі їм і тепло, і затято,

І, схоже, в цьому їх серійний сенс…

Вечірні сутінки сплелись в узорі – 

Тепер вони чіткіш, та чи ясніш?

Народжені для мрій – живуть в позорі,

А в нені з татом прикрість голосніш…

Душа відплаче, тихо відридає,

Втамує голод ще й подасть сліпим…

…А вірш – сюжет прозрінь заповідає

Безтямним безсоромницям скупим…

24.05.2011р.

             ЧУЖА ЛЕҐЕНДА

                               Пам’яті В. Грипаса

…Сусід мій хворий на голову:

Що йому радить, голому?

Стоїть без лах на балконі,

Пита в небес: „Де ви, коні?"

Зірки його ніц не чують – 

В безодні часу кочують…

Сусід мій хворий „не дуже",

Що голий до п’ят – байдуже:

Кому потрібне лахміття,

Якщо воно – суще смíття?

Напташене в секонд хенді,

Належить чужій леґенді…

Сусід мій, з Ігрені родом,

Опікується народом – 

Пише декрети Волі,

В чужі проникає болі…

Приписаний до дурдому,

Та річ, по суті, не в тому:

З видом на буцегарні

Творить етюди гарні…

Щем свій бере на вила:

Колись його затравила

Чекістська банда вівчарками

В перерві між п’ятьма чарками…

…Відтоді й хворий на голову,

Що йому скажеш, голому?..

12.06.2011р.

                        КАЛИНОЦВІТ 

               ДЛЯ НЕЗРАДЛИВОСТІ

             Балада у колибі спогадань

…В колибі спогадань – ні мороку, ні світла,

В колибі спогадань – блакить, блакить…

Ось яблунька, мов юночка, розквітла,

Ось ніжний вельон, ніби цвіт, кипить…

В колибі спогадань – одні лиш друзі,

В колибі спогадань – не місце ворогам:

Краса чуттів – на сонячному прузі,

Дзвенить в розгіллі стопісенний гам…

В колибі спогадань ми знов з тобою,

Душа по щему душу впізнає…

Пов’язана і радістю, й журбою,

Любов хмільне вино єднання п’є…

Воно терпке, та зовсім не гіркаве,

Хоч є у ньому щось від полину…

Пригублюючи лагідне й ласкаве,

Смакуємо і нурт, і глибину…

Літа, настояні на розумінні,

Не розучились вірувать в святе…

…Упали в безвість ідоли камінні,

Калина під вікном для двох цвіте…

09.05.2011р.