ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

                 * * * 

…Вітчизна дерев у снігах,

Вітчизна дерев у слові…

Лежить дорога в ногах – 

Слухає голос крові…

Душа їй заповіда

Святині – усі, що має…

А далеч, світла й бліда,

Курс на вірність тримає…

Дерева мовчать? О ні!

Портрет безгоміння творять…

Сичі при чорній стіні

Злі капості лихочворять…

Вітчизна дерев і днів,

Вітчизна у слові й реченні…

…Поклик заграв не звогнів – 

Поглибився в самозреченні…

05.03.2013р.

                   * * *

…В моїй квартирці у Марселі

На підвіконні кактуси… Вони – 

В міру сумні, в міру – веселі,

Діти пітьми і сяйвини…

Вони – шляхетний подарунок

Якоїсь пані з смуткувань…

Від зустрічі – терпкий відлунок

Невтішних зваб і чарувань…

Ці кактуси… Вони – лишились,

В горнятках з глини прижились…

В латентні дурні не пошились,

З півтінями переплелись…

В моїй квартирці у Марселі

До них сто сорок запитáнь

Од слів, що крутять каруселі

В години смерків і світань…

23.03.2013р.

                * * *

День молодого повітря,

День молодої води,

Ввійди в козацьке повір’я,

В душу вогню ввійди…

Маю тобі казати

Кілька істотних слів – 

Радість підперезати

Совістю нив, полів…

День молодого грому,

Тиші й таємин день,

Сутність твого огрому

Зріє в мені – не десь…

Я його відчуваю,

Честі й красі служу…

В спілці із ним триваю,

Цвіт прозрінь бережу…

День молодого чару,

Йду в твої голоси…

Відкрий чарівливу чакру,

З древа пізнань вкуси…

29.03.2013р.

                 БАЛАДА

             ПРО КОНЕЙ

        БЕЗ ТАБУНЩИКА

…Бігли коні в табуні

При столоченій стерні…

Бігли коні, бігли коні,

Мак в руках всміхався доні…

Бігли коні в ніч лиху

По закуренім шляху…

Вів їх крізь туман вожак

На ім’я Багряний Жак…

Бігли коні, бігли баско,

Ув очах тьмяніло жаско…

В небесах – зірки мигтіли:

В коней вкібчитись хотіли?

Може, хтіли, мо’, не хтіли,

Запитати б у Сивіли…

Та Сивіла – дряхла й сива,

Ще й на кутній зуб спесива:

Схоче – скаже, схоче – збреше,

Вірш – брехнею ошелеше…

А навіщо нам брехня

При копитах в гриваня?

Бігли коні, мов причинні, 

Прямо в зуби злій вовчинні…

Бігли… Впали… Задубіли…

Губи й ніздрі – змроки білі…

Бігли коні в табуні,

Зирк: балада на стерні…

Коні миттю зупинились,

Чи вони мені наснились?..

…Бігли коні, бігли коні,

Ґлузд лишивши на припоні…

А без ґлузду – все безглуздя,

Окрім сріберного вуздя…

19.03.2013р.

                        * * *

…Що мені ягоди, що мені яблука,

Що мені меч на моє надбрів’я,

Якщо мрія босоніж хмільна блука

В росах, де любляться безголів’я?

Що мені голос і що – мовчання,

Що мені казка в небі з голубкою,

Якщо п’ю я мед з чужого вінчання,

В ніч кохання з чужою любкою?

Що мені зводи чужих історій,

Що мені власна лиха година,

Як серце моє й твоє – крематорій,

А гаддя з болота – моя родина?

Що мені плаха чи навіть диба,

Що мені шабля над головою,

Якщо небо – з захмар’я розбита шиба,

А за плечима – тіні конвою?

Що мені мальви або ті ж ружі,

Що чорнобривці із нагідками,

Як ми обоє більше недужі

Радість і муку торкать руками?

Де наші губи, де наші руки,

Де наші очі із головою?

…А дні – кривавлять, як в небі круки,

А ночі – в парі з розрив-травою…

06.03.2013р.

м. Січеслав.

                    * * *

…Вірші писали Юзю,

А він їх вночі записував:

Не вмів ні плазом, ні юзом – 

Під серцем біль заколисував…

Вірші були всілякі – 

І ґеніальні, й не дуже…

З пташкою край гілляки,

Котра за небом туже…

Вірші були класичні,

А через те – сучасні…

Мов прибори оптичні,

Щасливі і геть нещасні…

Юзя з ними возився,

Мов з їжачком хлоп’ятко…

І так вже з ними здружився,

Мов з цицькою – немовлятко…

Юзя – не був поетом

Чи містичним естетом…

Зачитувавсь Лоркою, Фетом,

А вбили його кастетом…

02.02.2013р.

                 * * *

...Поетів їдять живими,

Так – набагато смачніше…

Поети – не херувими,

Та їм, з безсмертя, видніше,

Як бути лісом і степом,

Колибою й колосками…

Душа їхня повна стерпом,

Калиною і – віками…

Поетів мертвими славлять,

І це – класична традиція…

Бушлати соснові справлять,

А потім – і чарка, й дикція…

Поетам на біль начхати,

Поети – народ без шкіри:

Ні волі у них, ні хати,

Господь їх – в сузір’ї Ліри…

02.02.2013р.

          КВАШЕНА КАПУСТКА

          Балада про Лебéдів Хутір

…Марію кличуть Квашена Капустка:

На третьому кутку, при бузині,

У її хаті проживає пустка, 

Ката біду на карому коні…

Чи так, чи ні, мені це менше знати,

А тільки кажуть, ніби сам комдив,

Щоб вигнать із душі гіркі стаґнати,

Надибав при тій Мані дев’ять див…

Про всі негоже тут розповідати,

А про одне скажу, хоча й не слід:

Уміла Маня звабі раду дати,

Хай би ти й був, мов з ополонки лід…

Всього – не скажеш, та й давно було це,

Всі вибрехи – не для моїх потреб…

А тільки в Мані поселилось Сонце

Із Місяцем – для любощів і треб…

Чи то їх Маня хроном годувала,

Чи й чарку наливала тричі в день,

А тільки й стріха в Мані чарувала

На хуторі, що звався Лебедень…

Лебéдів Хутір знали і в Європі,

І в Києві, і в області, авжеж…

Душа тут не купалася в окропі,

А в ночвах хтивості – піди простеж…

Раніш дітей у Мані не водилось,

Та й нащо чорнокнижниці дітва?

А то – нівроку сталось: народилось

У хуторяночки синків аж два…

Один – білявий, а другий – смаглявий,

І всі – як викупані з дна роси…

Один – мов з хмелю вітер кучерявий,

А інший – половецької краси,

А тільки волосочки білі й рівні – 

І гребінця для них не попроси…

Обá – мов княженяточка чарівні,

Як мовиться, з води їм та з роси…

А Маня народила і … померла,

А хлопців – до приюту віддали…

І тут вчинитись мала б люта мерва,

Та в хутір з яру піп пригнав воли…

Він і хрестив двійнят, і клав поклони

На всі чотири сторони буття…

І від печалі гнулися ослони,

Та, врешті, переважило життя…

Хлоп’ята – вижили, як свідчать люди,

Десь загубився їх гріховний слід…

І, може б, і не скресли ці етюди,

Якби воли ті не пішли під лід…

Цигани, вкравши їх, вели по річці,

А та була – мов цукор у воді…

Упала в око Степці і Марічці

Та мить, як мало трапитись біді…

Воли тонули з тихою мольбою,

Та хто їм міг тоді допомогти?

…Лебéдів Хутір, мічений Судьбою,

Не міг за хвіст біду перетягти…

28.03.2013р.

                     БАЛАДА 

     ПРЕЧИСТОЇ ГРІШНИЦІ

…Баба Льоля гоне самогон,

Бабі Льолі – сімдесят годочків…

Катма мужа в пані Малігон, 

Та є ружі в декілька рядочків…

Хата в баби бляхою блищить,

Євровікнами застерігає:

Баба вміє гицелів провчить,

Часу задаремно ніц не гає…

Баба Льоля – з тих, хто від бабусь

Має лише дату в паспортечку…

На сусідське „кусь та перекусь“

Має Льоля відьомську аптечку…

Кажуть, баба гоне самогон – 

Так, „для пользи дєла“ і не більше…

Не чіпайте Льолю Малігон,

Бо, де гірко, буде там ще гірше…

Що вам ця солом’яна вдова?

Мафії ж за зиск не продалася…

Ну там згонить літер а чи й два,

Так вона ж вам не якась Парася…

Кажуть, Льоля, буцімто, з княгинь,

Рюрики – в її блакитній крівці…

Є в ній, також, щось від берегинь:

Буцімто, зашито здавна в брівці…

Баба Льоля це не відкида,

Але й голови цим не морочить…

Праведних – „по честі“ відрида,

Гріховодців – ні за гріш зурочить…

28.03.2013р.

                               СПОВІДЬ 

                  НАЙМАНОГО ВБИВЦІ

                Балада про історію пітьми

…Пластинка з дарчим написом на кольті

Зачовгалась, але не стерлась, ні:

За операцію у Верхній Вольті

Сей револьвер – в подяку був мені…

З тих пір літа і дні свої кульбіти

Робили, незважаючи на фарт…

Пан кольт виходив на круті орбіти

Лише тоді, коли було це варт…

А нині ось, натруджений, в пеналі

Із дерева червоного лежить…

Шляхетний лев у творчім арсеналі – 

Ну, як мені ним тут не дорожить?

Я – найманець, я – кілер… І що з того,

Коли в душі я, вибачте, поет?

Господь мені, в ім’я всього святого,

Подарував слів зрячий пірует…

Але – про кольт… Він – брат мій і товариш,

Печать убивці не лежить на нім…

Коли свинцем лиш скривдженість розхмариш,

Тоді він грізно входить в хижий дім…

Він – смітникар… Така його робота,

І на стволі його нема гріха…

Якась потворночола тля-стогнота

І раз не сходилась з ним „на ха-ха“…

Пластинка з дарчим написом на кольті

Потверджує: сей воїн – ветеран…

Я з ним вгрузав у дні високовольтні,

І тричі не помер був ледь від ран…

Тепер – оба на пенсії: знедавна

Належимо історії пітьми…

Була вона кривава і заглавна: 

Стволом і серцем – в ній назавше ми…

31.01.2013р.

                БАЛАДА    

      ПРОПЛАЧЕНОГО

           ЗЛОДІЙСТВА

                      З

                  циклу

                  „Там, 

       де ґаздують гроші“

…Чотири чорних відтінки

У бестії під очима…

Вона – в прицілі гвинтівки,

З оголеними плечима…

Чотири негри з базуками

Її ще охороняють…

І їх не назвеш базіками,

І кілери про це знають…

Чотири хвилини – жити…

Це як? Багато чи ні?

Цікавинку вуст спожити

У розпачів на стерні…

Годинник про це не віда,

Та й нащо йому це тра’?

Він розпачем не обіда,

А болями? Що за гра?

Чотири чорні гримаси

У бестії за плечима…

Чотири тіні з-за „Мазди“

Метають ікру очима…

А бестія – на ліжникý,

А змішана кров – клекоче…

…За що вбивати таку?

Та й хто безкоштовно хоче?..

28.03.2013р.

                   БАЛАДА 

                       ПРО 

      ОПОЛОНЧАТИЙ ЛІД

…У розлуки – свої слова,

А які – не питай:

Світлу пам'ять, що в них жива,

Проти серця притай…

У розлуки – свої жалі

І свої радощí…

На надломленому крилі

Вони – в хвищу й дощі…

Їх соромитися не тра’,

Зневажати – не слід…

Хуртовинна була пора,

Ополончатий лід…

У розлуки – свої книжки

І поети – свої…

Де відьмацьких світань стежки,

Де з прощань солов’ї?

Відлетіла ніч в незабуть,

Відмолилася…

На чиїх вустах світла суть

Повторилася?

У розлуки – свої пісні

Непозичені:

Ледь захриплі, неголосні,

Розкосичені…

Що про них мені говорить,

Тобі – слухати?

Що погасло, – не повторить,

Не роздмухати…

Ополончатий лід в мені

Розтавать не вмів…

…А біду на чорнім коні

Зупинить не смів…

23.02.2013р.

                   БАЛАДА 

                        НА 

     ПОМИНКАХ СМУТКУ

                          З 

                      циклу

          „Легковажні вірші“

…Вам смакують вірші з кавою?

Що ж, кохана, я – не проти…

Усмішкою екс-ласкавою

Легше облизня збороти…

Вам смакує кава з грінками?

Безперечно… Безперечно…

Як блукали ми барвінками, 

Вірші мліли недоречно…

Вам смакує ніч з арабами?

Може статись… Може бути…

Пиво – з раками чи з крабами?

Ох, ті хтиві шалапути…

Вам цей тортик в упаковочці?

Чом би й ні, моя солодка?

Славно вчора на тусовочці?

До сьогодні – в перці глотка…

Вам смакують вірші-збочинці?

Коли ласка, коли ласка…

Всі ми в цій війні оточенці,

Як вам це, Панібудьласка?

Ви мене заледь чи й знаєте?

Я вас – теж, моя богине…

…То кого ж ви поминаєте?

Смуток? Та нехай він згине!..

28.10.2013р.

                 БАЛАДА 

  З РЕСТОРАНУ „САВОЙ“

…Твої губи пасе морок,

Його такса – двісті сорок…

Ти – не проти? Він – не проти!

Ніч вас впише в санкюлоти…

Твої губи пасе згуба,

Чи ти згодна, моя люба?

Я – не проти… Ти – не проти…

Спробуй, під горілку, шпроти…

Твої губи – голуб’ята,

На столі – скатéрка м’ята…

Хай офіціант замінить,

Творчі навики примінить…

Ти – не проти? Я – не проти…

Нікудишні, кажеш, шпроти?

Ну, тоді пійдем до мене,

Ось тобі на чай, Семене…

Ти – не проти? Я – не проти…

Де взять засіб від блюв