Вірші

А сонце вже давно зійшло
Й земля від сну росою вмилась…
Я йду стежиною в село
Й чогось на море задивилась.
Немовби дихає воно…
Воно немов жива істота!
Віддавши осені тепло,
Сумує в ніжній позолоті.
І думає: «Коли ж прийде
Весни зеленої цвітіння
І берег ніжно обійме,
Відчувши теплих хвиль тремтіння…»


Вечірній порт
(пісня)

Стомлене спекою сутінок жде
Місто, одружене з морем.
Музика тихо над морем пливе
І зависає в просторах.
Пари мрійливо й безшумно снують,
Радістю світяться очі.
Місяць прискіпливо дивиться вниз
В пошуках літньої ночі.
Приспів: А над землею линуть хвилини чекання…
Ти відпливаєш, взявши вітрила кохання.
Разом з журбою в теплих я хвилях стою.
Ти повертайся…Ти повертайся…
Ти повертайся…Я жду…
Сльози прощання висушив вмить
Подих мінливого вітру.
Сонце заходить, і обрій горить
В сяйві багряного світла.
Сумно на березі грає оркестр.
Пари кружляють у вальсі.
Серце німіє…Серце болить…
Серце співає романси…
Приспів.
Зоряний купол вдягнула земля.
Цвіркун озвався у травах.
Я повертаюсь додому. В очах
Зірки серпневої спалах.
Дуже коротка літняя ніч.
Вранішня сяє зоря.
І з нетерпінням чекають тебе
Берег, і сонце, і я.