Чи  вдячити  тобі,  мій  час,
   за  безупинність  і  азарт,
   за твою  правду без  прикрас:
   хто  що  зробив  і  чого  варт?

          За  навіженість твоїх чад,
          що злом зійшлися у  юрбі,
          створивши  "незалежний"  ад,
          не  давши  ладу  і  собі.

          За  властелюбних товстунів,
          яким позаздрив й Людовик,
          на  троні з  зламаних життів
          і  поневічених  молитв.

   А  ще за  крила,  на  яких
   мене ти  з  лиха  виносив,
   коли дехто вже  йти  не  міг-
   злетать за  небосхил  навчив.

   За  білі  хмарки,  мов  уста,
   що ніжно  пестять  цілий  світ,
   за   неповторність ночі й  дня,
   за  твій  весняний дивоцвіт.

   Я  дякую тобі,  мій час,
   що  взмозі  ще  сказать  близьким:
   - Ось  пройде веснянковий  дощ,
   и  буде все  чистим  й  новим.