Микола

СТАСЮК

Легенда про жінку

Ми спілкувалися без бренді –
П’янив озон нас та чебрець...
І розповів мені мудрець
 Стару, як Всесвіт наш, легенду:

У хаті випаливши піч
І на замок закривши двері,
Сім’я присіла до вечері
 В глуху й бездонно-темну ніч.

Під скрип могутніх ясенів
На лавках збитих біля столу
Сиділи батько й напівколом
 Дорослих четверо синів.

Убога трапеза в той час
Вела до роздумів про вічне –
Про щось згадали потойбічне
 Та їли хліб і пили квас.

Аж раптом хтось обачно й тихо
Постукав тричі у вікно.
Всі насторожились: давно
 Оселю їх обходить лихо.

У двір найстарший син пішов.
Вернувсь невдовзі й батьку каже:
– Не гість прийшов сьогодні вражий –
 До хати проситься Любов!

Подумав старець й наказав:
– Любов не пустимо до хати.
Для чого зайве годувати
 Того, кого наш рід не знав?

Та незабаром, як перо,
Шкрябнуло щось, стида позбувшись.
І мовив другий син, вернувшись:
 – До хати проситься Добро!

Новий промовив дід наказ:
– Добро не пустимо до хати.
Лиш буде місце тут займати,
 Щоб спотикатися щораз!

До божевілля їх, до трясця
Довів у двері сильний грюк.
Тож третій син пішов на стук:
 – До нас з’явилось в гості Щастя!

– Явилось Щастя?Нащо нам
Такий вантаж щодня носити? –
Старий синам почав твердити, –
 Не треба в хаті цей бедлам!

Коли доїли черству грінку,
В дворі щось хруснуло, мов сук.
Пішов четвертий син на звук:
 – До нас з’явилась в гості Жінка!

– З’явилась Жінка? Боже мій!
Прийшла в господу Берегиня...
Просіть у хату! Разом скриню 
 Допоможіть занести їй.

– Хто не пускав – той не знайшов!
В тій дорогій дубовій скрині
У дім принесла Жінка нині
Добро, і Щастя, і Любов!

_________________
 © Микола Стасюк