Ник Эль Энн


* * *

Как мало для счастья нам надо, как много –
Искрилась душа бы и длилась дорога,
Была бы подвластна мгновению вечность
И слово бы в сердце впадало беспечно...

И думалось нам бы о солнце насущном,
И небо стекало бы в райские кущи,
И было бы точное время неточно,
И память – как ветер – была бы проточна...

Как много для счастья нам надо, как мало, –
Рассвет представляя не бежевым – алым,
Начав позапрошлое лето с абзаца,
Уверенно быть – а не только казаться...

В день завтрашний верить – былому в угоду
И быть заодно с подрастающим годом,
И, руки кладя на поникшие плечи,
К утру настигать запыхавшийся вечер...

_______________
© Ник Эль Энн


* * *

Як мало для щастя нам треба – й багато:
Душì би іскритись, дорозі б тривати,
Щоб миті малій підкорялася вічність
І слово би мало до серця серцю дотичність…

І думалось нам би про сонце насущне,
І небо стікало у райські би ку’щі,
І точний би час перейшов у неточний,
І пам’ять – як вітер – була би проточна…

Як треба багато для щастя, як мало:
Щоб більше карміну в світанок попало,
З абзацу почати прадавнішнє літо
Й упевненим бути по правді уміти…

В учора із завтра дивитись звисока,
І дружбу вести з підростаючим роком,
І, ру’ки поклавши на схилені плечі,
Настигнути вранці задиханий вечір…

_______________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна