Ирина

ЮРЧУК

Зов

Закрываю глаза и мечтаю до ста,
Отпуская из рук опрометчивых птиц,
И садится ко мне на плечо высота
Пить щемящую суть шелестящих страниц…

Все слова перелётны, не помнят родства.
Все дожди растерял календарь проливной,
В переплётах любых и в часы торжества
Лишь свеча да печаль остаются со мной…

Опадает бездонных небес белизна
На бумажное поле, пустынную гладь...
Что за злак этот знак? Снег – святая вода?
Вот бы знать, во что выльется, если бы знать...

На вес золота свет, на весах словеса…
Под крылом небеса – синева и слюда,
И назойливый зов: поднимайся сюда...
Вот и сказочка вся, вот и песенка вся...

_______________

© Ирина Юрчук

Поклик

Очі я закриваю і мрію до ста,
Необачних птахів відпускаючи з рук,
На плече мені щемно сіда висота
 Сторінок шурхітливих послухати звук…

Всі словà перелітні, не знають ріднì.
Календар проливний вже дощів не стріча,
У часи колотнеч, в урочистості дні 
При мені залишаються сум і свіча.

Опадає бездонних небес білизнà
На поля паперові, неторкану гладь… 
Сніг – водиця святà? Що за злак цей от знак?
От би знать, чим обернеться,от якби знать…

Важить золотом світло, словà без води…
Синь, слюда під крилом – під крилом небеса. 
Впертий поклик луна: піднімайся сюди… 
От і казочка вся, от і пісенька вся…

____________________________________

© Переклад з російської Михайла Лєцкіна