Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО


* * *

Благословить… а надо ли – дорогу,
Которой шёл, потворствуя судьбе?
Всё хорохорюсь, но ошейник строгий
Ревниво поправляю на себе.
Вселенной оказалось слишком много,
Не счесть объятых пламенем миров,
Дверей, заботливо закрытых на засов,
Рукой замаскированного Бога.
Щетинится обилием узлов
Небрежно фаршированная память,
Но верит в семицветье лепестков
Надежда, не успевшая увянуть.
Считаю дни, минуты и часы
И выхожу из лесополосы.

_________________________
© Константин Васильченко


* * *

Благословити… а чи варт? – дорогу,
Якою йшов і посміхавсь судьбі?
Все принджуся, але ошийник строгий
Ревниво підправляю на собі.
Став Всесвіт надвеликим, серед нього
Світ не один , як ватра, спалахнув,
І двері, щò закриті на засув
Рукою замаскованого Бога.
Щетиниться від безлічі вузлів
Недбало бозна-чим набита пам’ять,
Та вірить в семицвіття пелюстків
Надія, щò не встигла ще зів’януть.
Лічити дні й години я спішу
І лісосмугу ось-ось залишу.

_______________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна