Сергей
ДУНЕВ


* * *

Не боль важна – преодоленье боли.
Тоска и грусть – чтоб радость воспринять.
И подчиняясь некой высшей воле,
Мы постигаем жизнь за пядью пядь.

Невзгоды нас гнетут и гнут печали,
Обиды нас терзают, как ножи…
Но где, когда, скажите, вы видали,
Чтоб лёгкою была, спокойной жизнь?

Ответа нет, так как вопрос «не в тему»,
Ведь жизнь сама – загадка и ответ.
Наверное, не зря страдает тело,
Не зря душе успокоенья нет.


* * *

Нет, зима не только проза,
Хоть природа и во сне.
Продыши глазок в окне,
Глянь: на зябнущих берёзах
Обживает птичьи гнёзда
Снег!


* * *

Душе не запретишь,
А сердцу не прикажешь,
Вот и выходит стиш
Порой чернее сажи.

И горечь в нём, и боль,
И соль – от слёз горючих,
Но в целом – про любовь,
Про то, что будет лучше.

О вере (так верней),
Надежде, что не меркнет.
И – ни словца о ней,
Ни буковки – о смерти.

ДЕНЬ РОЖДЕНИЯ

Жизнь – мгновенье.
Вдох – и только.
Что там, в дымчатой дали?
Отломилась жизни долька
Так, что слёзы потекли.

_______________
© Сергей Дунев


* * *

Не біль важливий – подолання болю.
Нудьга та сум – щоб радощам сприять.
В підкоренні небесній вищій волі
Вивчаєм ми життя – за п’яддю п’ядь.

Незгоди нас катують, гнуть печалі,
І кривди мучать нас, як тих нетяг…
Та де й коли, скажіть, ви зустрічали
Легке й у тихім спòкої життя?

Де відповідь, якої ми б хотіли?
Життя її не дасть: її нема.
Напевне, недарма страждає тіло,
Душа не зна покòю недарма.


* * *

Ні, зима не тільки проза,
Хоч природа і вві сні.
Глянь крізь òчко, щò в вікні:
У передчутті морозу
Скільки гнізд засвоїв – хто-зна –
Сніг!


* * *

Душì не скажеш «стоп»,
А серцю не накажеш,
Тому із трійки строф
Чорніший вірш, ніж сажа.

В нім прикрість, біль, і кров,
І сіль – від сліз хіба що,
В цілому ж – про любов,
Про те, що буде краще.

Про віру (до кінця),
Надію в круговерті.
Й ні звуку, ні слівця
Не присвячу їй – смерті.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Мить – життя.
Вдихнув – і баста.
Що там, в димній далині?
Від життя відпала частка –
Засльозилося мені.

_______________________________________
© Переклади з російської Михайла Лєцкіна