Константин

ВАСИЛЬЧЕНКО

ПАМЯТЬ

Я память отворю своим ключом
И в сад войду. И вспомню миг забытый,
Когда кромсал я пламенным мечом
Ваш розовый бутон полураскрытый.
Альковом зыбилась нам яблочная сень,
И пчёлы выводили хороводы.
И мы одну отбрасывали тень
На непорочность девственной природы.
Глаза в глаза, мы заглянули в вечность.
А бренный мир, от судорог устав,
Катил состав до станции конечной
И Бога всуе дергал за рукав.
Когда б не дверь с заржавленным ключом,
Никто не пожалел бы ни о чём.

__________________

© К. Васильченко

ПАМ`ЯТЬ

Відкрию пам’ять я своїм ключем
І увійду у сад. Й згадаю, мов прожогом,
Як шматував полум’яним мечем 
Рожевий ваш бутон, щò був таким вологим.
Крізь віття яблунь проглядала синь, 
І зграйки бджіл водили хороводи.
Від нас від двох одна спадала тінь
На чистоту цнотливої природи.
Заглянули ми в вічність лиш миттєво. 
А тлінний світ, втомившись від судом,
Вже потяг гнав на станцію кінцеву
Й зухвало грався Божим рукавом.
Не двері б з заіржавленим ключем -
Ніхто б із нас і не зайшовсь плачèм. 

______________________________________

© Переклад з російської Михайла Лєцкіна