ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії 

імені Тараса Шевченка (2009)

                            * * *

...Береться на весну, а віршам – не до сну,

А віршам не до сну – душа голосить…

Споживши абияк печаль пісну,

Вона для скрухи струн прозріння просить…

Береться на весну, відходять холоди,

Скресає крига на ставках далеких…

Стоять, мов дирижаблі в снах сади – 

Чекають, коли вернуться лелеки…

А їх – нема… Затримують борги,

Які ми в час гордині не сплатили…

Чи то бракує щирості й снаги,

Чи душі в лінощах занапастили?..

Береться на весну…

         ЧУТТЯ НА ДВОХ

                                      Й. Бродському

…Рятувати людство пізно,

А Вкраїну, все ж,  можливо…

І хоч в душах прісно й пісно,

В серці – не лише дражливо…

Рятувати людство лячно – 

Раптом буде все намарно…

Вечір глипа в очі мрячно,

Та в чуттях на двох не хмарно…

Рятувати людство любо,

Як з коханою – в тачанці…

…За пів ніченьки до шлюбу

Жарко маточці й тичинці…

27.04.2011р.

      БАЛАДА ЛЕБЕДИНОЇ ПАРИ

…Темно в серці,

А було, ще вчора, світло,

Темно в серці,

А було ж – як у раю…

Почуття, яке негадано розквітло,

Нині схоже

На гілляччя кураю…

Куди вітер віднесе

Його від мене,

Неможливо передбачити й ледь-ледь…

Мовлю серцю: 

„Не спали чуття знаменне,

Власну зірку з-поміж інших

Не прогледь“…

Темно в серці, а було, ще вчора, світло,

Темно в серці,

А було ж – як у раю…

…Біла з чорним 

Лебедоньки на озерці

Надивляють щастя-долю парою…

29.03.2011р.

                    * * *

                                                          Галі

…Цвіт духмяний, меч духовний,

Світ свавільний і гріховний…

Все – як вперше і востаннє,

Світла з мороку постання…

05.04.2011р.

                    БАЛАДА

ВІДВЕРТОГО ВИРОДЖЕННЯ

…Народ, народжений в печері,

В печеру повертається – 

До втіх, до ситої вечері:

За шаблю не хватається…

Він – миролюбний, богочуйний,

То мав колись характер буйний,

То мав колись Вітчизну в душах,

З якою нехристь люд не здужав

Ні на воді, ні при долині,

Та згибіло все в часоплині…

Криниці стали висихати,

Не квітнуть мальви біля хати,

А ті, що з пісні, чорнобривці

Геть витоптали люди й вівці…

Вовки їм творчо помагали:

На матерів – з-за спин плигали…

Лилася кров, земля двигтіла,

Короста з душ ввійшла до тіла…

…Народ, народжений в печері,

Із Богом не вітається,

Не чеше милої кучéрі,

До відьми в хлів мотається…

08.04.2011р.

                           * * *

…Чарувала Марка мила, чарувала – 

З чорним вороном до ранку чаркувала…

Чарувала Марка мила, веселилась – 

В полинах із циганином захмелилась…

Чарувала Марка мила, чемна зовні – 

Ґаздувала з вовком в скирті: місяць – вповні…

Чарувала Марка мила ще й кохана – 

Срібні кулі доправляла до нагана…

Кожна куля мала власну моноґраму:

Мертва мила не вбиралась в чорну раму…

Була хвойда ґонорова ще й весела –

В чужих ліжниках кровинка татусева…

25.04.2011р.

                       * * *

                                                      Г. Гарасу

…Українську вишивку у світі

Виставив Господь в м’якому світлі:

Без суєт, без зайвих слів, без галасу

Оплески душі – маестро Гарасу…

І сьогодні, в час пітьми і гасел,

Українська вишивка не гасне…

Світло від її нетлінних речень

Постає на рівні самозречень:

Годі там дошукуватись броду,

Де глибинні витоки з народу…

…Українську вишивку у світі

Виставив Талант в живому світлі…

10.04.2011р.

              ДРАБИНА В НЕБО,

                           АБО

             БАЛАДА ПРО ІМ’Я,

                   ПОКЛИКАНЕ 

   ТВОРИТИ ВЛАСНИЙ БУДЕНЬ

…Я був колись маленьким хлопчиком,

Таким собі земним горобчиком…

І що це сталося зі мною?

Заприязнився із маною…

Мана мене вела по стежці

У сорочині при мережці,

Мана поїла й годувала,

Немов до чогось готувала…

Я був горобчиком із тім’ячком,

Гордився змалку власним ім’ячком…

І, сидячи в розгіллі вишень,

Метикував, як скласти віршень…

Слова сміялися, кусалися,

На вервицю чуттів низалися…

І згодом виткали для хлопчика

Судьбу, звільнивши з пут горобчика…

Літа минали, колосилися,

Слова – самі в політ просилися…

І якось в нічку горобину

Я в небо змайстрував драбину…

Але її обсіли круки:

Клювали в тім’я, в очі, в руки,

Один із одним так змагалися,

Немов скарбнички домагалися…

Я ж, м’яко битий ґлуздом в тім’ячко,

Збагнув: тусаються за ім’ячко,

І, якщо вчасно не віддати,

Того й дивись, зашлють в солдати…

Я став думки шеретувати,

Аж гульк – нема чого давати:

Маленьке – в щось перетворилося,

Що згустком болю фосфорилося,

Вулканило, гриміло, кликало,

В ста піднебессях закурликало…

І журавлі, які верталися,

Із ним, як з рівним, привіталися…

Збагнули круки, впиті крівцею:

Ім’я – ні з вовком, ані з вíвцею

В ярах водитися не буде:

У гордокрилих – власний будень…

04.04.2011р.

                БАЛАДА 

  КЛЕКІТНОГО ЗМІСТУ

                        Галині Кириченко

…Дорога моя печале,

Слово – ще не відзвучале,

Ще – вулканить, ще в мені

Всі ці ночі, всі ці дні…

Я при ньому – вічний воїн:

Кожен з нас чогось достоїн…

Світ – при плузі, при мечі

Ще й при восковій свічі…

З ним я маю „справи вічні“,

Харалужні ще й двосічні…

Слово – ще в мені, в мені,

Ще противиться мані…

Над чолом у нього – зорі

Та такі ясні, прозорі…

З-попід берега, з-під круч

Котить вічність слів обруч – 

Ніби князь, валами ходить,

З військом бесіду заводить:

Щось такеє промовля,

Аж в колисці немовля

Усміхається до світу,

Мов Тарас – до „Заповіту“,

Який дав нам на віки́

З орлекрилої руки…

…Дорога моя печале,

Вмерзло в слово небо чале,

Мов з балади гривані,

Надаровані мені…

Їх згадав я не до дати, 

Аргамаків мав гнуздати 

Небезпеці ув обхід:

Через вушко голки – хід…

А гніді – в обхід не трусять,

А гніді – лиш прямо мусять,

А гніді – на кулемет, 

За яким лежить Ахмет…

…Тут збагни: слова чи коні

Рвуть вудила на припоні?..

07.04.2011р.

          В ІМ’Я ЖИТТЯ І ВІРИ…

                                                     О. Зінкевичу

…У спогадів Данила Шумука

Струна дітклива, зболена, тонка:

Розповідаючи про звагу й втрати,

Як до уваги суть її не брати?

Вона бринить – як серце гомонить,

Дзьобатий крук святе перепинить

Не зміг, не зможе, і у цьому сила

Звитяг, які олжа не підкосила…

У спогадах лицем до людства стали

Літа і дні, що з бою виростали:

З високої посвяти і офіри

Постав їх чин – в ім’я Життя і Віри…

…Читаю спогади… Струни торкаюсь,

Мов з правдочолістю перекликаюсь…

27.03.2011р.

                       БАЛАДА

                          ПРО

       ТАРИФ У НЕБІ КНИГИ

                               М. Сидоржевському

…І книгами маніпулюють,

Як до небес їх апелюють…

А в небі книги – свій тариф,

Доба зняла з секретів гриф,

Аби міг сяйвом володіти,

Серед согбенних – молодіти,

Серед безликості – дерзать,

На шампури слова низать…

А вже опісля, вже опісля,

Чиясь розправить крила пісня,

І ти, власкавивши охранку,

Сокирою освятиш бранку…

Ну, чим, скажіть, не Родіон?

За це тобі – акордеон!

Найвдатнішому із невдах

Карячиться ще й власний дах…

Життя – кипить, життя – триває,

Розкольников – відпочиває,

Сокиру – словом задобря,

Уря йому! Стократ – уря!

Як не уря, тоді – осанна,

На Соловки дорога санна…

Що-що? Катмає Соловків?

Тоді – жмут шерсті з лап вовків…

02.04.2011р.

          ПЕС НА ЦИРЛАХ

                                     В. Омельченку

…Нова доба – з груші верба,

А ти не знав про це хіба?

Не чув, не відав ще й забув:

В охранки псом на цирлах був…

Та чому ж був, коли й тепер

Безликість ницістю підпер…

28.04.2011р.

       РАХУБИ ТА ФЕЛІКСИ

   Балада на корчах байдужості

           Д. Павличку, В. Яворівському

…Ми відважно виживаєм,

Владу бидлом називаєм…

А вона ж така привітна,

Наче квітка семицвітна…

Як нам вийти з неґараздів? 

Ґлузду не бракує в ґаздів…

Ми до сірості – з мавзером,

А вона: „Ви – в профіль Зеров“…

Ми безгрішно бешкетуєм,

Пляшці з шнапсом салютуєм:

Плечі втиснувши в браваду,

Клянемо зрадливу владу…

Ми в словах – рахуби різні,

В суті ж – Фелікси залізні…

Та хіба тепер до суті?

Лідери – в лакизство взуті:

Геть у кого не впрись оком,

Кожен – скоком-перескоком,

Кожен – зрада, кожен – морок,

Волі б нам, що за два сорок…

05.04.2011р.

              СРІБНИЙ ДОЩ

                       Етюд

                                               О. Воропаю

…Щоб град пшениці не побив,

Я вірш про проскуру різьбив…

До серця слово дотикав – 

Найзаповітніше шукав…

…А як потрібне віднайшов,

З-під райдуг срібний дощ пішов…

07.04.2011р.

                    МОЛИТВА

                          ДО

            ВІЧНОГО СВІТУ

                                                   С. Тихому

…Світ людини і природи

Б’є на сполох: недороди!..

Скрізь і всюди, лиш – не в Юди:

Тридцять срібних пішли „в люди“…

Їх стрічають, пригощають,

На ста кафедрах вивчають…

І, сахнувшись каліграфії,

Компілюють моноґрафії…

Добре це? Ні, безумовно:

Дух змізернів невимовно…

Від людини і природи

Щось залежить? Вряди-годи…

Навіть, якщо й не залежить,

Істина в пітьмі не влежить…

Їй – над яром жито жати,

В оптимізм – журу вряджати:

Стоячи на тихій кладці,

Мовити: „Світ – вічний, братці!“…

03.04.2011р.

                             СПОВІДЬ 

                                ПЕРЕД

          УКРАЇНСЬКОЮ РОДИНОЮ

                                                                             Богдані

…Я – в глибокій розробці: чекісти, мов мухи,

Упиваються хижо з моїх горя-скрухи…

Я їх бачу й не бачу, а вони – мов шуліки,

Для яких сатана із пітьми везе ліки…

Але їх, що лікуй, а що ні, все – єдино:

Поступ творчий їх тíпа, вкраїнська родино…

Мова рідна для них – що чужинська держава,

Суть Тарасових слів – ірреальна, іржава…

Вони ходять за мною, мов миші чи хряки

В теплі дні і в години холодної мряки…

Я їх бачу й не бачу, та шерех їх – чую,

Як у травах некошених в слові кочую…

Під ногами – злі змії, вужі з їжаками:

Всі запали, що сил, на меди з шуликами…

Я про кожного з них написав би хоч повість,

Та блакить у душі поверта на грозовість…

24.04.2011р.

                              СОН

            Увертюра квітневої ночі

…Ті, з ким не був ніколи „на зв’язку“, 

Крізь сон в розмову втягують в’язку…

І я, йдучи ламкими полинами,

Дошукуюся спільності між нами…

Її – нема, та я затявсь: шукаю,

Пригадувать співмовців спонукаю…

Вони ж, у сон вмонтовані нізвідки,

Дилогій моїх зваг смиренні свідки:

Щось – заперечують, щось – пам’ятають,

Немов магічний манускрипт гортають…

11.04.2011р.

                ЧУЖІ ДІТИ

                     Балада

                        про

   бездуховність за партами

                           Л. П. Водоп’яновій

…Учителі – не шамани,

Що вони можуть зробить?

Діти ідуть в наркомани

Мороком світло ганьбить…

Школа – опора моралі,

Першооснова в житті…

Звідки ж ці трасові кралі,

Звідки ж каліки круті?

Їх не привчили до книги,

Їм не позичили знань…

Вийшли „на простір“ ханиги – 

Тліну і мороку знать…

З виду – мов лялечки гарні,

З виду – міцні деревá…

Чому ж тоді буцегарні

Зло обжива, мов черва?

Чому, Людмило Петрівно,

Вам не пече, не болить?

Стежка не стелеться рівно,

Кактуси б впору полить…

Віра в красиве – зім’ята,

Здана на відкуп олжі…

Школа є тридцять дев’ята,

Діти в ній – болі чужі…

Книга тут зайда з околів,

А не криниченька знань…

Шприцу, бо ж дух обезволів,

Молиться тут наркомань…

Школа, мов калічна кістка,

З мороку в морок веде…

З виду – така собі кізка: 

Вовка не видно ніде…

06.04.2011р.

            ПІДДОСЛІДНИЙ НАРОД

     Балада вітчизняного виродження