Дмитро Танський

Пишу із біллю я слова,

А хтось вхмиляється навмисно:

«Війна та, — каже, — Світова».

Так наче й не було Вітчизни.

Спалили гади все село.

Пограбували все дочиста.

Так наче німців й не було,

А тільки фюрер і нацисти.

Вони непрошені прийшли.

Палили, вішали, вбивали.

До Фатерлянду завели

У рабство молоді чимало.

Забути хоче хтось бої,

Коли стражденна Україна 

Втрачала з кожної сім`ї

У брані батька, діда, сина.

В концтаборах, де пси й дроти,

Під градом куль, де смерть і рани,

Пліч о пліч йшли у бій брати —

І українці, й росіяни.

Дорожче всяких нагород, 

Коли з війни вертаєш сина,

Коли з руїн підняв народ

Свою знедолену країну!

Неонацисти зверхідей

Несуть ярмо — цю рабську ношу:

На крові й попелі людей

Ділять добро і лічать гроші.

Не варто гратися в слова —

Війна не модниця. За віком,

Наш недруг цідить: «Світова».

Ні! Вітчизняна і Велика!

    Дмитро Танський.