ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії
імені Антуана де Сент-Екзюпері (2014)
* * *
…Повертаюся з непам’яті в яри –
Знов туди, де тужать осокори…
Вірш – мовчить: його – боготвори,
Та – не надто, бо за ним – докори…
Повертаюся з непам’яті в яри –
Знов туди, де ждуть паслін і м’ята,
Де живуть замислені тхори,
Котрі з буднів витворили свята…
Повертаюся з докорів і сум’ять,
З відголосків, відчаю, зі зради…
Вже мій світ не стерти, ні зім’ять,
Ні в чужі не закопать бравади…
Повертаюся: що маю тут робить
У словах, де ні дверей, ні – вікон?..
А чужі таємини різьбить
Вже не той – ні розпачем, ні – віком…
…Всі повернення – комусь болять,
А мені всі болі – мов лелеки,
Які, обернувшись в фарби, сплять,
На полив’яні запавши глеки…
07.10.2015р.
* * *
…Щоб виліпить ранок з воску,
Переплив я тричі Ворсклу,
Але він – не надто схожий:
Ні – привітний, ні – ворожий…
Залишивши на ослоні,
Я спустивсь, щоб вмить долоні,
До ріки, що, вся в тумані,
Творить витрішки для Мані…
…Маня – в березі блукала:
Може, витрішки шукала?..
Хтів її я запитати,
Але час назад вертати…
…Щоб виліпить ранок з воску,
Мало тричі входить в Ворсклу…
07.10.2015р.
* * *
…Я – не вмію скаржитись, не вмію,
Може, тому й не корився Змію?
Я не вмію заздрити, не хочу,
Ліпше книгу смутків переочу…
Я не вмію буть біді покірним,
Батьку-Січню, от хіба що, вірним…
Сином його звуся позаóчі
З пір, як зняв чобíтки срібні з ночі…
…Ночі в яр до мене ходять босі
Іще й досі…
07.10.2015р.
* * *
…На біді не доскочить до щастя,
Хоч назви його сорок раз Настя…
На біді не доскочить до втіхи,
Хоч з туманів і зриш її ціхи…
На біді не доскочиш до раю,
Як душа твоя в сутінках скраю…
На біді не доскочиш до слова,
Хоч вона – сімсот раз чорноброва…
На біді не доскочиш до щастя
Ні конем, ні – вогнем: не удасться…
…За життям стоять Божі Закони –
Животворчі, як лики з Ікони…
07.10.2015р.
* * *
…Так хочеться ягíд з твоєї жмені,
Так хочеться ягíд, але ж – зима…
Лежать сніги в гордині на рамені,
І відчаю покути вже нема…
Так хочеться ягíд, а де їх взяти,
Коли в долині сліз ідуть сніги,
І де той серпик, щоб печалі втяти,
І як сплатить невтішені борги?..
…Так хочеться ягíд…
…Так хочеться ягíд…
07.10.2015р.
* * *
…Я ходив у гості до снігів,
А зустрів там птаху не зимову…
То – княгиня неземних боргів,
За яку не гріх піти й на змову…
Я ходив у гості до хуртеч,
І вовки мене не розірвали…
Де я був? У царстві всіх предтеч,
Так його волхви мені назвали…
Я ходив до сивих завірюх,
Де клюють ягíдки райські птиці,
Де любисток в ночах не протрух,
Де в ста текстах – срібні небилиці…
Я ходив у гості… Я ходив,
Як сьогодні кажуть, за три шаблі…
Голос і мовчання натрудив,
Що ж приніс? Три зернятка для чаплі…
Ви розчарувались? Не біда,
Ви розчарувались? Того й лиха…
…Чапля – мого слова молода,
Хто посвідчить? Баба Зозулиха…
07.10.2015р.
* * *
…Сім кольорових олівців позичив я у ночі,
Сім несподіваних стрільців мені стріляли в очі…
Але я вижив: борг – віддав і закропивсь росою,
І горличку, тебе, зустрів з весняною косою…
Сім кольорових олівців мене чогось навчили?
Любові, щирості, дерзань в любистки доточили
До моїх слів, судьби послів, до моїх повноважень…
…А ви питаєте мене про незабутність вражень…
…Сім кольорових олівців – не забаганка в часі,
Се – відповідь семи смертям, а скорше – їх гримасі…
07.10.2015р.,
м. Січеслав
* * *
Пам’яті І. Царинного
…Не приймають в школах поета?
Заборона йде з СБУ…
Болю й совісті естафета
Вже давно в нас не на плаву…
Не приймають в школах талантів?
Це – не дивно… Це – вже давно…
Кого ж учать? Колаборантів
В пострадянському кімоно…
Не приймають в школах пророків?
А навіщо пророки там,
Як борделі – за кілька кроків,
Як розпуста – душі й вустам?
Не приймають? А як інакше,
Як держава не власна в нас?
Так – не завше було, не завше:
Звиродніли школи й парнас…
Не приймають в школах поета,
Розмовляють з ним не на Ви?..
…Бездуховності естафета
Успадкована від плотви…
07.10.2015р.
ЧЕКІСТАМ
З СІЧЕСЛАВСЬКОГО КОНВОЮ
…Лиште мені хоча б натяк волі –
В слові, в мальвах, в росі…
А у відповідь – жести кволі:
Жертви – ми всі…
Лиште мені хоча б скибку втіхи,
Яблуньку край чола…
Та безтямності злі огріхи
В душі черва внесла…
Лиште мені хоча б власну скруху,
З солов’ями – гаї…
…Не продається вірш за макуху,
Чуєте, глитаї?
Лиште мені хоча б три патрони,
А не якийсь тамтам…
…Благословляю скрипку і схрони,
Їм лиш свій біль віддам…
07.10.2015р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.