Фёдор Тарасенко

З відтінком ранішнього неба,

Так радісно в моїх очах.

Твій поцілунок літній, теплий,

Смак полуниці на вустах.

Ти – наче доброти зернина,

Тож, будь такою, як ти є.

Моя Літняночка єдина,

Ти – щастя сонячне моє.

Забарилось літо

Повіяв червень раптом холодами,

Десь забарилось літо молоде.

Вмиває землю срібними дощами,

Але в свій час до нас чомусь не йде.

За ним сади сумують і берізки,

Також сумують ріки, і поля.

Де ж літечко? І сонце променисте?

Від холоду немов тремтить земля.

Тож, може літо гнівається люди,

Ми станемо добріші на землі.

Тоді й воно до нас ласкаве буде,

Як  світ добром розквітне взагалі.

Як світ добром розквітне нескінченним

І літо нас в обійми візьме знов.

Бо Господом добро благословенне,

Як літа тепла, сонячна любов.